Одним із різновидів традиційних ласощів на Дніпропетровщині є хлібні (нагадують смак бублика) палички, які називають дивнем. Печуть їх на очеретині, яка якимось дивним чином не горить в процесі випікання. Такі дивні є весільним обрядовим печивом. Але на ярмарках, етнофестивалях їх також можна побачити цілими оберемками.
На Полтавщині дивнем називають весільну хлібину з отвором посередині, через який Молода дивилася на Молодого. Тому й дивень.
Дивень – обрядовий хліб, аналогічний за своїм ритуальним призначенням калачеві. Його виготовляли найчастіше з плетінки втроє, вчетверо, а потім з’єднували краї, щоб утворилося замкнене коло. Дивень прикрашали очеретинками чи плодовими гілочками, обплетеними тістом, зверху до якої прикріпляли квітку з жита, калини, квітів (живих чи штучних). Цей весільний хліб здебільшого характерний для Півдня, частково Полтавщини і Слобожанщини. У деяких районах, зокрема на Дніпропетровщині, для дивня взагалі не випікали хлібинки, обмежившись гілочками, обплетеними тістом, запечених на спеціальних рогачиках і прикрашених квітами, колоссям, калиною, барвінком. Через дивень Молода дивилася на молодого, звідки може походити й назва. Коли печуть дивень, загадують, яке буде в Молодих життя. Вдашній – Молоді житимуть щасливо. Садовлячи його в піч, приспівували: "Світи, жар, у печі ясно Печись, дивень, красно Гостям – на велике диво, Молодим – на щастя, На долю, на свою родину. Печись, дивень, не схились, не пригори, Молодим серця та й не зсуши!"
"Наша мова є одним із визначальних чинників, що перетворюють українців на єдиний народ і творять міцне підґрунтя державної незалежності і соборності України.
Це не просто культурне надбання і засіб комунікації, але наріжний камінь національної безпеки, соціального розвитку та міжнародної суб’єктності України.
Саме тому Москва упродовж століть здійснювала цілеспрямовану політику знищення української мови. Русифікація, спрямована на розмивання української ідентичності, послаблення і роз’єднання нації, на жаль, тривала і після проголошення 1991 року державної незалежності. Меншовартість і брак політичної волі призвели до нездатності української держави забезпечити, як того вимагає стаття 10 Конституції України, «всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Саме через це в нашому культурно-інформаційному просторі запанував «русскій мір», а в Криму і на Сході виникли зручні плацдарми для збройної агресії.
Навіть після Революції Гідності та початку війни русифікацію не зупинено. Навпаки, сумнозвісний мовний закон Ківавлова-Колесніченка діє і досі, заохочуючи витіснення української мови зі сфери послуг, телебачення, преси, реклами, бізнесу, руйнуючи самі підвалини української ідентичності.
Час нарешті зупинити русифікацію і прийняти сучасне мовне законодавство, що відповідає Конституції та викликам, що стоять перед Україною. Для написання такого закону об’єднало зусилля широке коло експертів-правників, мовознавців, медійників, громадських активістів. Ядром цього процесу стала робоча група Координаційної Ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України.
Ми щиро вдячні 32 народним депутатам із різних фракцій, які підтримали й офіційно внесли громадський законопроект «Про державну мову» (реєстр. № 5670).
Законопроектом, при розробці якого враховано досвід вітчизняного та європейського мовного законодавства, передбачені дієві механізми захисту, функціонування та розвитку української мови в усіх ключових сферах суспільного життя. Він також передбачає скасування закону Ківалова-Колесніченка і внесення змін до багатьох галузевих законів.
Водночас законопроект не спрямований проти жодної іншої мови. З метою належного захисту прав національних меншин, у т.ч. на розвиток і використання їхніх мов, найближчим часом до парламенту буде внесено законопроект «Про права осіб, що належать до національних меншин». Ухваливши ці два закони, Верховна Рада зможе нарешті покласти край штучному протиставленню різних мов.
Ми звертаємося до народних депутатів України, керівництва Верховної Ради, профільного комітету з питань культури і духовності, кожної депутатської фракції та групи із закликом виявити державну відповідальність і політичну волю й забезпечити прийняття цього закону."
У Білорусі затримали бойовиків Вагнера на тлі протестів перед виборами президента Білорусі. Протести тривають також у Хабаровську. Кому мають нині співчувати українці в Білорусі та Московії?
У місті галушці звели пам'ятник, у музеях цитують присвячені їй рядки класиків, а на честь неї проводять фестиваль влітку. Частування нею – обов’язковий елемент в будь-якої туристичної програми. Зо два десятиліття галушку просувають як гастрономічний бренд Полтави.
Полтавський краєзнавець Борис Тристанов каже, що популярність полтавських галушок зросла на тлі загального захоплення історією у 2000-х роках. За його словами, інтерес до цієї страви підсилився після зведення пам’ятника страві у Полтаві у 2006 році.
Галушки є загальноукраїнською стравою на теренах Наддніпрянської України. Етнологиня, докторка історичних наук та засновниця садиби-музею «Лялина світлиця» Олена Щербань каже, що поширеність галушок на території Лівобережжя пов’язана з тим, що українці здавна були землеробами. Наші предки вирощували хліб, тому в культурі харчування переважали страви з борошна. Робота у полі вимагала значних витрат енергії, а галушки, були швидкою, смачною, ситою їжею, якої хлібороби потребували після важкої праці. Попри те, що галушки готують у різних регіонах України, на Полтавщині ця страва історично укорінилась завдяки впливу літератури. Про це каже кандидатка економічних наук, доцентка катедри менеджменту Полтавського університету економіки і торгівлі, та організаторка міжнародного фестивалю «Полтавська галушка» Яніна Барибіна: «Полтавщина прославилась саме завдяки літературі, завдяки Івану Котляревському, Миколі Гоголю. Галушки згадуються у період Полтавської битви. Ми маємо згадки, коли війська куштували саме полтавську галушку. Чому так сталося? Тому що галушка була однією з найпростіших страв, але при цьому вона була достатньо ситною, а раціон пересічного українця не був надто багатим щодня».
"Поклали шальовки соснові, Кругом наставили мисок; І страву всякую, без мови, В голодний пхали все куток. Тут з салом галушки лигали, Лемішку і куліш глитали І брагу кухликом тягли; Та і горілочку хлистали, — Насилу із-за столу встали І спати послі всі лягли".
уривок з "Енеїди" І. Котляревського.
Про роль літератури у створенні гастрономічного образу Полтави говорить і старша наукова співробітниця Полтавського літературно-меморіального музею Івана Петровича Котляревського Валентина Скриль: «Іван Котляревський у своїй “Енеїді” неодноразово згадує галушки. Наприклад, що галушка була просто великим подарунком, у голодні роки. Ось він пише “без галушок як помирали, колись як був голодний год”, потім “п’ять казанів стояло юшки, а в чотирьох були галушки”. Він взагалі у своїй “Енеїді” згадує понад 160 назв українських страв. Це просто енциклопедія української кулінарії, української кухні. Не дивно, що наша Полтавщина, до Котляревського нахиляючись, символом міста зробила отаку просту страву, як галушка».
Галушки, фаршировані язиком та в’яленими томатами.
Ситуація з джерелами ускладнюється тим, що сьогодні галушка не є повсякденною стравою українців. Ґрунтуючись на рецептах господинь, зібраних під час досліджень, етнологиня дізналася, якою має бути правдива галушка.
Найперше, говорить Щербань, ми маємо зрозуміти, що сучасні галушки значно відрізняються від тих, які готували раніше. У давнину їх робили з гречаного, пшенично-житнього та житньо-пшеничного борошна. Борошно не було таким білим і такого дрібного помелу. Воно мололося жорнами на млинах, і тому було грубе та іншої консистенції. Відповідно галушки не були тими галушками, які ми сьогодні бачимо. Окрім того, що сучасні галушки готують переважно на основі білого борошна, сам рецепт тіста теж істотно змінився. Так, зі слів етнологині, раніше галушки варилися на основі кисляку (кефіру), соди, борошна, іноді з додаванням яйця.
Готували українці галушки так: замішували тісто, розгортали і різали його смужками, а потім відщипували шматочки і кидали в киплячу воду, молоко, бульйон. Галушки були щипані і рвані, другі просто нарізали ножем. Можна сказати, це були перші спроби приготування домашньої локшини.
Сьогодні галушки готують різними способами і з різних інгредієнтів (манка, картопля, сир), подають на стіл замість хліба до борщу, м'яса або просто з маслом, шкварками, фруктовим соусом, медом або сметаною.
Їдять галушки виключно гарячими - тільки так вони максимально смачні.
А ще галушкам присвятили пісню - слова написав Анатолій Лихошвай, музику – Василь Якубович.
"Був я, друзі, у Тюмені -Добрі ліплять там пельмені,Та немає краще страви,Як галушки у Полтаві.Приспів:Ой, галушечки-галушки, -Нема в світі краще юшки:І на салі, і в сметані,І пшеничні, і гречані, -Ось які!..Полтавські галушки.Заїжджав я до Кавказу –Там харчо – згориш відразу,Аж в очах зірки світились,Та галушечки все снились.Приспів.Хвалить брат мій щі "по-флотськи" -Вигляд в нього парубоцький;Я ж здоров'ячко теж маюІ йому своє співаю.Приспів.Любі друзі, приїжджайте,До Полтави завітайте;Будемо вас ми частуватиІ галушки подавати.Приспів."
Картопляні галушки із сиром
Галушки з гречаного борошна з цибулею і салом
Нудлі по-українськи – апетитні часникові галушки з м’ясом і картоплею.
