Ця історія починається, як і будь яка. Чудове життя, граючи під сонечком, з чарівною дружиною і гарним сином. Це були кращі часи. Усе було ідеально... Але настав ДЕНЬ ПОДЯКИ!
Результаты поиска по запросу «
гарне життя
»
Моя Україна фэндомы церковь Дивовижна Україна архитектура ландшафт разная политота
Затоплена церква у Гусинцях
Фото: @bogdan_susol
Це Спасо-Преображенський храм або його ще називають затопленою церквою та Спасом на воді. Колись тут знаходилося село Гусинці, на околиці якого височіла святиня у стилі українського бароко, зведена місцевим поміщиком у 1812 році. Під час будівництва Канівської ГЕС було затоплено декілька сіл неподалік Ржищева. Одним із них стали і Гусинці. Все селище сховалося під товщею води, а церква дивом уціліла, скоріш за все справа у тому, що знаходилась вона на пагорбі. Отак вона примарно височіла серед вод Дніпра і поступово руйнувалася, але навіть в такому стані Спас на воді манив до себе туристів. Здолати двохсотметровий водний бар’єр можна було лише на човні, а взимку сміливці діставалися до храму по кризі. У 2009 році почалася реконструкція святині, було піднято рівень ґрунту на острові, зміцнено фундамент та стіни, добудовано дзвіницю, встановлено нові куполи і дзвони. Тоді ж збудували міст, що з’єднав храм із суходолом. В церкві ще досі тривають роботи по її внутрішньому оздобленню. Тож на сьогодні церква в урочищі Гусинці отримала нове життя і дістатися до святині стало набагато простіше. Єдиною перепоною є піщана дорога до Дніпра, адже не кожна автівка зможе впоратися з таким випробуванням.
Балакучий шинок #Сало с №востями разная политота
Про мову
Мій батько, українець, все життя мав приховувати своє українство, бо мав стати хірургом. В 17 років, син шахтаря та колгоспниці, в маминому пальто поїхав до Одеси, щоб вступити до військового училища. Мріяв стати військовим хірургом. На останньому році навчання училище було переведено з рангу вищих офіцерських в ранг мічманських. Після закінчення батько вступив до медичного інституту. Закінчив з червоним дипломом.Мені, маленькій, батько розповідав українські казки, українською. Таємно. А у побуті спілкувався російською. Лише коли дуже хвилювався, говорив українською. Я дуже рано усвідомила себе українкою. Але говорити українською не наважувалася. Навіщо? Тої мови треба стидатися, приховувати. Бо в дитсадочку, куди мене віддали перед школою, щоб звикла до дітей, вихователька била по губах діточок, що приїхали з села з батьками, які влаштувалися на роботу на завод «Червона зірка». Сувора й красива вихователька Свєтлана Сємьоновна у яскравій дорогій сукні легенько била по губах діточок, коли вони говорили українською, і промовляла чітко й наполегливо: «Гаварі нармальним язиком».
Я пишалася тим, що добре говорю «нармальним язиком». Мене ніколи не ставили у приклад іншим дітям, бо я не була хороша дєвачка. Я була зла й насуплена, нікого до себе не підпускала. Бо кого ж підпускати? Тих, що говорять «ненармальним язиком»? А «нармальним» там говорила лише я і сувора й зла вихователька Свєтлана Сємьоновна.
Років до 20 я насправді вважала, що до української школи ходять діти, у яких батьки невдахи. А в інститут на українську філологію вступають лише ті, кому не пофартило вступити на російську. Бо українською розмовляють лише жлоби з села, які в місті нещодавно і ще не опанували російську.
Вперше я була вражена тим, що помиляюся щодо україномовних, коли пішла працювати до школи. Валя, яка закінчила філфак водночас зі мною, але український, була гарна, як троянда, освічена й начитана, з гарним смаком, одягнена в розкішні іноземні речі. Вона легко купила у мене мої югославські туфлі-лодочки, коли я розпродавала куплені за часів життя в родині батьків гарні речі. Розпродавала, бо мені не вистачало вчительської зарплатні на життя, до якого я звикла. А Валі не просто вистачало. У неї була купа грошей, гарний чоловік, дім – повна чаша, добрі стосунки з родиною. Валя була не просто нормальна, Валя була якась як з американського кіно. Я була шокована. Валя була родом з села, Валя закінчила український філфак і Валя щебетала з усіма і скрізь фантастично прекрасною українською. У 1985 році.
…Вчора на ринку я гукнула свого чоловіка, який вже відійшов до автівки: «Гей, чоловіче! А купи-но мені ожини!» Продавчиня замилувалися: «Ой, як гарно! От люблю, коли люди отак вільно українською!»
Знаєте, а сьогодні українська стає ознакою соціального успіху. Вільно, невимушено, природньо й гарно розмовляють зараз українською в Україні хто? Правильно: освічені, доглянуті, добре одягнені, впевнені в собі, щирі люди, з грошима.
(С) Ольга Иванец
Моя Україна фэндомы сериал український YouTube Українське мистецтво кино Пісні України разная политота
«І будуть люди» онлайн: серіал офіційно виклали у відкритий доступ
Цієї осені на телеканалі СТБ відбулась прем’єра 12-серійного фільму «І будуть люди» виробництва студії FILM.UA за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України. Події відбуваються на Полтавщині в буремні часи ХХ століття: перша світова війна, революція, прихід радянської влади. Історія драматичних змін, пристрасного кохання і цінності людського життя.
Робота над проєктом тривала цілих 5 років. Початок її прийшовся на 2015, коли FILM.UA Group підписала угоду щодо екранізації роману з удовою письменника Євдокією Дімаровою. Автор роману Анатолій Дімаров на власні очі побачив турбулентні події початку сторіччя. Мати з маленьким Анатолієм та його братом мусила покинути рідне село та змінити прізвище, рятуючись від розкуркулення. Вона і є однією з героїнь і книги, і фільму.
Режисер Аркадій Непиталюк після успіху кінофільмів «Кров’янка» і «Припутні» не збирався повертатися до роботи в телесеріалах, але закохався у проєкт. Щоправда, він погодився стати його режисером з другого разу. «Для мене серіал “І будуть люди” цінний перш за все тим, що ця історія покаже сучасним українцям, як їхні діди-прадіди зуміли вижити й залишитись людьми за нелюдських обставин. Це буде потрібним та корисним прикладом для сьогодення», – зазначив режисер.
Спеціально для проєкту була побудована унікальна локація – «хутір Івасют». Він розмістився у мальовничій місцевості на Київщині біля села Барахти. Для проїзду техніки навіть довелося прокласти туди дорогу і витратити на це 20 тонн щебеню. Локація жила життям справжнього українського села – у період зйомок там тримали коней, свиней, гусей, курей, собак. Також у серіалі знявся справжній віл.
Протягом знімального процесу було організовано три постановні пожежі. Одну з хат спеціально побудували лише для того, щоб ефектно її спалити. Це сталося у ніч на свято Геловіну.
Головні ролі: Остап Дзядек, Акмал Гурєзов, Олена Борозенець, Катерина Григоренко, Віктор Жданов, Костянтин Темляк, Олександр Піскунов, Олександр Мавриць, Макар Тихомиров, Анна Тамбова, Віталій Ажнов, Аліна Костюкова, Ігор Колтовський.
Режисер – Аркадій Непиталюк.
Оператор – Дмитро Юриков.
Продюсери – Сергій Демидов, Віктор Мирський, Людмила Семчук.
Креативна продюсерка – Олеся Лук’яненко.
Виконавча продюсерка – Валерія Ткачук.
Автори сценарію – Тетяна Щегельська, Тарас Антипович, за романом А. Дімарова «І будуть люди».
Моя Україна фэндомы архитектура історія України разная политота
Леськове
Село Леськове розташоване на кілька кілометрів східніше Монастирища. Народні перекази стверджують, що заснував село козак Лесько Фариба. Спочатку це був невеликий хутір із садибою, яку називали відповідно до ім'я власника Леськовою. Так згодом стало називатись і село, яке виросло навколо садиби. Вже в ХХ столітті Леськову чомусь перейменували у Леськове.
У Леськовому збереглася будівля, яку можна віднести до перлин садибної архітектури не лише Черкащини, а й всієї України - палац Даховських. Даховські стали власниками Леськового (чи то Леськової) на початку ХІХ століття. Це були дуже небідні вихідці із Польщі, які могли собі дозволити мати маєтки у багатьох селах України, розводити англійських жеребців і будувати такі палаци, який зараз стоїть, і який ховають від людських очей у Леськовому.
Даховські були справжніми англоманами, тому не дивно що палац зводився у формах англійської готики (точніше неоготики, чи псевдоготики). Ім'я архітектора, що проектував перший варіант леськівського палацу, історія не донесла. Кажуть, що сам Даховський розробив проект палацово-паркового ансамблю, а втіленням його у життя зайнявся виписаний із Польщі інженер Цехановський.
Даховські створили у Леськовому справжню казку. Цей маєток визнавали найгарнішою польською резиденцією у Центральній Україні.
Крім парку та палацу Даховський мав у маєтку зразковий конезавод з іподромом. Коні були ще одним захопленням Тадеуша. Він сам був гарним жокеєм, брав участь у європейських змаганнях і утримував цілу команду спортсменів-наїзників.
Даховський страшно не любив п'янство і різноманітно боровся із проявами цього суспільного лиха у своїх селах. На початку ХХ століття він відкрив у Леськовому чайну із назвою "Товариство тверезих". В закладі безкоштовно відпускали чай і цукерки для селян.
Переворот 1917 року застав Тадеуша Даховського на змаганнях у Відні. До України він повернувся в 1918 році із німецькими військами. Зібравши леськівських селян він вмовляв їх не руйнувати садибу, обіцяв в майбутньому перетворити Леськове на містечко (ну й взагалі райдужне життя). Але не судилося. Після захоплення краю більшовиками та відступу німецьких військ Даховський у свою резиденцію більше не повернувся. Але селяни виконали прохання свого колишнього пана - палацу вони не торкнулися.
1925 році в палаці Даховських відкрили будинок культури Київського цукротресту. Через дев'ять років маєток перетворили на піонерський табір, а у повоєнні роки в ньому функціонував військовий санаторій.
В 70-ті роки минулого століття маєток Даховських перетворили на величезний склад медикаментів. Ймовірно, саме тоді будівлі і парк обнесли високими цегляними мурами.
Роки незалежності України не додали позитиву у життя Леськівського архітектурного дива - в палаці розташували військові склади…
Зараз на територію маєтку вхід закритий. А якщо когось і впускають (після тривалих вмовлянь), то на фотозйомку - табу. Наказ зверху. Ще гірше те, що з-за мурів зовсім нічого не видно.
Фото: Роман Маленков
Джерело: http://ukrainaincognita.com/cherkaska-oblast/monastyryshchenskyi-raion/leskove/leskove?fbclid=IwAR1kdSmSmk1sIvDZ2SYErP8xhxa7MbMw1vimBUVEh0VJ3XhctGgVj1c3I5Q
— Якщо Ви розмовляєте українською, натисніть один! Если Вы разговариваете на русском языке нажмите два!
Ну тот с уверенностью нажимает два, ему голос:
— Шо, москаляка, застряв?!