Це Руся, 18 років
Вона пішла воювати добровольцем та стала зв’язківцем.Під мінометним обстрілом Руся втратила ногу. Вона хоче показати, що можна жити повноцінним життям навіть без кінцівок та бути щасливим.
Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,
Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей,
А тепера я в тебе остатню надію вложила.
О, не згасни, ти, світло безсонних очей!
Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари
В серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть,
Вже ж тепера мене не одіб’ють від тебе примари,
І не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть.
Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.
Се ж я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя.
Вдарив час, я душею повстала сама проти себе,
І тепер вже немає мені вороття.
Тільки – життя за життя! Мріє, станься живою!
Слово, коли ти живе, статися тілом пора.
Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,
Той не вмре, не здобувши нового добра.
Мріє, колись ти літала орлом надо мною, –
Дай мені крила свої, хочу їх мати сама,
Хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,
А як прийдеться згинуть за теє – дарма!
3.08.1905
Тупо свято. Треба робити його національним, робити вихідний тиждень перед 31 жовтня, щоб люди могли відчути всю велич статків своїх найнятих менеджерів для керування великою, але бідною державою.
Квартири, машини, гроші, гроші, гроші, ще гроші, ще, ще, ще, картини, годинники, яхти, статуї, ХРАМ, телевізори, шуби, корпоративні права, вино, дивіденди. Такі суми та об'єми, що зовсім не зрозуміло навіщо нам кредитування цього жебрацього МВФ. Страшне і Веселе свято.
І дата в нього, напевно, не випадкова. Фінальний момент електронного декларування відбувається в ніч з 31 жовтня на 1 листопада, тобто в ніч Хелловіну. Свята веселого і одначасно моторошного. Можна навіть наряджатися у костюми улюблених бидло-депутатів, міністрів й прокурорів та ходити святково лякати співвітчизників розповідями, як один депутат вночі заблукав у своїй великій-великій квартирі, що була увішана сотнями картин та заставлена великими-великими статуями, і так довго блукав, що вийшов до кухні лише через декілька днів, змореним та голодним відкрив холоднильник, а там все плотно забито... готівкою!
Життя або гаманець?
Життя або гаманець!
Життя або гаманець?
Звичайно, що гаманець, бо яке життя без гаманця!
«Топонім Городниці передбачає, що тут має бути якесь укріплене поселення, як правило давньоруського часу. Житомирська археологічна експедиція працює на території Новоград-Волинського району з 1988 року і з періодичністю раз на 1-2 роки виїжджає і проводить розвідкові роботи та розкопки. У межах Городниці цю пам’ятку довго шукали у 2007 і 2008 роках, коли приїздили сюди. Тоді знайшли декілька фрагментів кераміки, які за ознаками, можливо, давньоруські, але впевненості на 100% не було, бо основна частина культурного шару закрита будівлями, дорогами, комунікаціями і ми не можемо там вільно закласти пошуковий шурф чи просто пройтися й підняти матеріал. А тут випадково після того, як ми обстежували місце знахідки скарбу, виїхали на цю ділянку і знайшли класичне мисове городище», - розповідає археолог.
«Нарешті Городниця знайшла своє городище. Культурний шар тут настільки насичений, що схилами ви йдете по кістках, кераміці, кахлях, склу, а це свідчить, що життя тут було дуже активне. На городищі збереглися дитинець (40 на 50 метрів), оборонні споруди із південного боку, які представлені подвійною лінією ескарпів (крутий схил, що розділяє поверхні, розміщені на різних висотах – ред.), з північного боку – додатковий вал і рів та оборонні споруди, де дитинець відділяється від плато, частинка валу перепланована під час будівництва огорожі (навколо меморіалу – авт.), але ми можемо його розрізати і стратиграфія дасть нам відповідь, коли укріплення формувалося», - значив керівник експедиції.
Стаття: https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/3105492-gorodnica-vid-unikalnogo-skarbu-do-davnoruskogo-gorodisa.htmlПоліський інтер’єр
Інтер’єр української хати був різний в залежності від того чи іншого регіону. Риси архаїчної простоти були характерні для Полісся (північні райони Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської і Чернігівської областей). Саме з цим регіоном пов’язують використання найдавнішого виду печі – курної – коли дим виходив не через димар, а відразу в хату (в стрісі робились спеціальні отвори щоб дим виходив назовні).
Такі печі зникли з ужитку ще в кінці ХІХ століття. Їм на зміну прийшли напівкурні печі – над їхньою черінню прибудовували навислий комин для вловлювання диму. З комином одним боком з’єднувався лежак. Іншим своїм боком він був приєднаний до отвору в сінешній стіні. Таким чином дим опинявся в сінях і на горищі. Через отвори в стрісі цей дим виходив з хати. Печі сучасного типу з’явилися пізніше. Такими ж архаїчними і простими були й речі поліщуків. Керамічний посуд – горщики, глечики, гладушки (глечики без ручки) – був димлений. Серед меблів – ослін, стіл (сектор харчування), піл, ліжко і колиска (спальний центр). Також в хаті були мисник і скриня, щоб було де складати речі. Мисник – для посуду, а в скриню складали одяг.
Київський інтер’єр
На центральній і південній Київщині піч теж розміщувалася в кутку біля дверей. Димар такої печі був опертий на стовпчик і нависав над припічком. Піч часто прикрашали рослинними і тваринними орнаментами. На початку ХХ століття на зміну природним (червоній глині і рослинним барвникам) прийшли анілінові фарби.
Стіни в хаті також подекуди прикрашалися рослинними орнаментами. Інколи наші предки додавали сюди і зображення птахів – півня, галки, сороки. Ці малюнки виконувалися олійними фарбами. Замість мисника – відкритих поличок для посуду – часто була засклена шафа. Попід вікнами навпроти печі встановлювали переносну лавку.
Полтавський інтер’єр
Типовим інтер’єром для лівобережних районів житла був полтавський (Полтавська область). Для нього характерно те, що піч розміщувалась в кутку біля дверей. Припічок печі був закритий стінами комина. Мисник знаходився в протилежному боці. В найсвітлішій частині хати ставили довгу лаву на якій встановлювали кужіль з прядивом.
Особливістю інтерєру полтавської хати був поперечний сволок (балка). Він становив основу несучої конструкції стелі. На ньому вирізьблювали культові орнаменти – хрести, солярні знаки тощо.
Південний інтер’єр
Лівобережні райони України на Півдні (Дніпропетровська область, частково Запорізька, Донецька і Луганська області) були облаштовані аналогічним чином. Тут розписом, який тепер знаний як петриківський прикрашались не тільки верхня частина стін і піч, але й стеля. Припічок у печі закривали стінки комина. Власне саме цим вирізнялося житло українців, що жили в південних регіонах Лівобережжя.
Подільський інтер’єр
На Поділлі (Вінницька і Хмельницька області) частини хати мали таке ж розташування, як і в більшості регіонів Україні – піч з боку від входу, навпроти мисник, під вікнами лава.
Піч оздоблювалась малюнками, які виконувались кольоровими глинами. Розмальованими також були миски, які виставлялись напоказ у миснику. На сволок кріпились паперові прикраси – витинанки
Західний інтер’єр
Гуцульське житло (Івано-Франківська і частково Чернівецька та Закарпатська області) має багато загальноукраїнських рис в розташуванні всіх елементів інтер’єру. Вирізнялось таке житло в першу чергу мистецькою вишуканістю. Заможні господарі викладали піч купованими кахлями, що мали малюнки: фрагменти традиційно-побутового життя гуцулів. Сволок, вхідні двері і меблі гуцули прикрашали мудрованим різьбленим орнаментом.
В Західній частині Україні, на Лемківщині (Закарпатська область), на відміну від значної частини інших регіонів, отвір печі орієнтували не чільну, а на причілкову стіну. У зв’язку з цим розташування деяких меблів відрізнялось. Ліжко розміщувалося на традиційному місті – під тильною стіною. Проте його ставили не впритул до печі, а на певній відстані. У верхній частині причілкової стіни лемки вішали образи, народні картини і розмальовані тарелі.
Радует, что не держатся за кадры, и беспощадно их чистят.
Прокуратура буде вимагати до 10 років тюрми патрульній, яка торгувала наркотика прямо у райвідділі і здала в ломбард елементи коштовної службової екіпіровки. Також виявилося, що вона вже довгий час сиділа на наркоті.
Військовою прокуратурою Південного регіону України скеровано до суду обвинувальний акт стосовно інспектора управління патрульної поліції в м. Одесі, яка 12 лютого 2016 року була затримана під час збуту амфетаміну.
У ході досудового розслідування з’ясовано, що у червні минулого року 26-річна вчителька біології вирішила кардинально змінити роботу та поповнити ряди патрульної поліції. У жовтні того ж року їй присвоєно офіцерське звання «лейтенант поліції». Але, на жаль, зміна професійної діяльності не призвела до зміни способу життя. Виявилось, що вона тривалий час вживає заборонені до обігу психотропні речовини і на патрулювання одеських вулиць виходила «під кайфом».
Для забезпечення собі додаткового прибутку вдалась і до продажу наркотичних засобів, здавала до ломбарду особисті речі, а також деякі елементи коштовної службової екіпіровки.
На момент затримання підозрювана також знаходилась під дією психотропних препаратів, що підтвердили висновки відповідної експертизи.
Разом з нею до кримінальної відповідальності притягнуто і постачальника відповідних речовин. Обидва підозрювані перебувають під вартою.
8 квітня 2016 року у Київському районному суді Одеської області відбудеться попередній судовий розгляд кримінального провадження, відкритого за ч. 2 ст. 307 КК України.
Довідково: Санкція ч. 2 ст. 307 КК України (незаконний збут психотропних речовин, вчинений повторно) передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 6 до 10 років з конфіскацією майна.