Результаты поиска потегуісторія України
Дополнительные фильтры
Теги:
історія Україниновый тег
Автор поста
Рейтинг поста:
-∞050100150200300400+
Найдено: 129
Сортировка:
ИСТОРИЯ УКРАИНЫ на пальцах [ЧАСТЬ 1] Киевская Русь
Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.4
Частина 1 - http://joy.reactor.cc/post/4534904
Частина 2 - http://joy.reactor.cc/post/4535580
Частина 3 - http://joy.reactor.cc/post/4539930
Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ.
Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.
У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка)
Донецька обл. Костянтинівський район
Модель: Людмила Чиркова – актриса, телеведуча, працює з дубляжем кіно на українську мову.
Кохточка - короткий жіночий плечовий одяг із рукавами, коміром-стійкою та асиметричною застібкою збоку на дрібні гудзики. Шили з крамних бавовняних та вовняних тканин, прикрашаючи різноманітними складками, зборами, мереживом тощо. Особливо модно було вдягати “парочку”: кохту і спідницю з однієї тканини.
Миколаївська обл. Веселинівський район
Модель: Олена Скрипка. Колекціонує традиційне вбрання селян кінця 19-го – початку 20-го століття, до того ж захоплюється відтворенням історичного одягу.
Блузниця – спідниця з крамного матеріалу (кашеміру, кольорового сатину тощо), що зшивалась із 5-6 полотнищ, котрі закладалися у дрібні збори (ряси) і зверху вшивалися у пояс (пасок). Кількість та якість використаного матеріалу свідчила про добробут власниці спідниці. Найбільше цінувалися блузниці з щільних шовкових та вовняних тканин.
Хустка – широко розповсюджений по всій території України квадратний платовий головний убір. Існує велика кількасть її локальних назв: хустиця, хустинча (Бойківщина), пінка, півка, завійка (Лемківщина), рубець (Покуття), ширинька, мацьок (Галичина), кирух (Західне Полісся).
Чернігівська обл. Городнянський район
Модель: Наталя Хоменко. Викладач кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка. Керівник Народного ансамблю української музики «Роксоланія». Займається дослідженням українського жорстокого народного романсу, вивчає тему любові у фольклорі.
Свита – довгополий верхній одяг з домотканого грубого сукна. Найдорожчими вважалися білі свити, найдешевшими чорні та брунатні. Колір та якість домотканого сукна залежали від віку та породи овець, найкраще сукно отримували з вовни ягнят.
Окрім вишитих сорочок на Поліссі побутували і ткані сорочки, орнамент на яких майстриня створювала в процесі виготовлення полотна. Зазвичай їх оздоблювали геометричним та рослинно-геометризованим орнаментом.
Крим - Жіноче святкове вбрання кримської татарки. Кінець ХІХ – початок ХХ століття.
Модель: Халісе Зінєдін – керівник кримськотатарської редакції іномовлення України. Ведуча мовно-культурного проекту «Еліфбе» та ведуча проекту на радіо «Время гостей».
Традиційна кримськотатарська верхня сукня "çabuvlı anter" має символічні деталі. Кримські татарки боковими елементами "çabuv" (з кр. клин) візуально розширювали лінію стегон. Дівчата навмисно збільшували кут çabuv, бо поєднували факт широких стегон з дітонародженням.
Сукня обов'язково доповнюється el kap (з кр. манжет), які пришивають як окремий елемент. El kap мають відворот, з зовнішньої сторони якого, золотими нитками вишитий традиційний рослинний орнамент.
Yipişli quşaq – традиційний філігранний пояс, використовується у весільному обряді кримських татар. В кожній родині перед весіллям, наречений дарував дівчині yipişli quşaq з чистого срібла, чи золота. Перед обрядом вдома батько вдягав дівчині пояс, а після обряду, в домі чоловіка, його батько знімав пояс – це символізувало перехід дівчини до іншої родини. Пояс, разом з іншими традиційними прикрасами, вважався приватним майном дружини. Особливим центральним елементом прикраси є виноградні листи, вони символізують родючість, продовження роду.
Київська обл. Васильківський район
Модель: Ярина Сізик. Студентка кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка. Учасниця Народного ансамблю української музики «Роксоланія». Займається культурно-просвітницькими проектами, зокрема «Дідова хатчина».
«Засвітити волоссям» - давній термін, що означав ходити з непокритою головою. Для заміжньої жінки це вважалося тяжким гріхом. За народними уявленнями, простоволоса заміжня жінка накликала невдачі, неврожай, хвороби та пошесті. Протягом першого року подружнього життя молодиці не дозволялося навіть «світити очіпком», тобто ходити з непокритим хусткою очіпком.
На Київщині носили довгі сорочки, вони були додільними або «до підточки». Додільна сорочка шилася з суцільного полотна, тоді як у сорочки «до підтички» верхня частина – стан, виготовлялася з тоншого домотканого полотна, а підточка – з грубшого.
Старовинний корал, який у селі ще називали «добре намисто», був дуже дорогим. Кількість разків відігравала роль показника соціального становища власниці. У Середньому Подніпров'ї бідніші селянки в наряді мали по 3-4 разки, багаті – по 25 ("від шиї по самий пояс"). В народі вважалося, що дівчина, яка не має коралів, не може вийти заміж. Часто такі прикраси переходили у спадок, мати ділила своє намисто порівну між дочками.
Коралове намисто в Україну привозили переважно з Італії та Франції, воно мало яскраво червоне, глухе червоно-рожеве або сірувато-рожеве забарвлення. Найбільше цінувалось намисто інтенсивного червоного забарвлення з гладеньких чистих, непоточених коралин. Вартість такого намиста в деяких місцевостях сягала ціни пари волів(!).
Двометровий тризуб, створений колишніми військовополоненими українцями у 1949 році, був знайдений через 70 років, у 2019 р., поблизу міста Dingwall у Шотландії та відновлений українцями Богданом і Наталією Настюк.
Богдан і Наталя Настюк.
У селищі Городниця на Житомирщині знайдено скарб національного масштабу.
«Топонім Городниці передбачає, що тут має бути якесь укріплене поселення, як правило давньоруського часу. Житомирська археологічна експедиція працює на території Новоград-Волинського району з 1988 року і з періодичністю раз на 1-2 роки виїжджає і проводить розвідкові роботи та розкопки. У межах Городниці цю пам’ятку довго шукали у 2007 і 2008 роках, коли приїздили сюди. Тоді знайшли декілька фрагментів кераміки, які за ознаками, можливо, давньоруські, але впевненості на 100% не було, бо основна частина культурного шару закрита будівлями, дорогами, комунікаціями і ми не можемо там вільно закласти пошуковий шурф чи просто пройтися й підняти матеріал. А тут випадково після того, як ми обстежували місце знахідки скарбу, виїхали на цю ділянку і знайшли класичне мисове городище», - розповідає археолог.
«Нарешті Городниця знайшла своє городище. Культурний шар тут настільки насичений, що схилами ви йдете по кістках, кераміці, кахлях, склу, а це свідчить, що життя тут було дуже активне. На городищі збереглися дитинець (40 на 50 метрів), оборонні споруди із південного боку, які представлені подвійною лінією ескарпів (крутий схил, що розділяє поверхні, розміщені на різних висотах – ред.), з північного боку – додатковий вал і рів та оборонні споруди, де дитинець відділяється від плато, частинка валу перепланована під час будівництва огорожі (навколо меморіалу – авт.), але ми можемо його розрізати і стратиграфія дасть нам відповідь, коли укріплення формувалося», - значив керівник експедиції.
Стаття: https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/3105492-gorodnica-vid-unikalnogo-skarbu-do-davnoruskogo-gorodisa.htmlСтарий єврейський цвинтар в селищі Кути, Івано-Франківської області.
Кладовищу за оцінками дослідників 300-400 років, перед Другою світовою війною юдеї складали до 80% населення села.
Свого часу тут проживав засновник однієї з найвпливовіших течій в хасидизмі — Баал Шем Тов.
Зараз в Кутах не залишилося жодного єврея.
![ i-X ,.Т*л vWj/r*~*^ ■Bb^¿*\*x- ■*■*4 kw> в ’ y» гк*г'*л iiT^rutr^T/PlrÄ . ЛП1^Лкс ЯП |Í^ Y v^Sj&aI, , Æ/ ■'• '] ™ ^ *w«4i ^ * ••T ^ •"*! Я * f A ■ _' [ Jfgfcr |i i |\|* fj j • ^UljK . I] 1 1' % Л Jk^xfl ~1JH • " >t3¿,1
*' -v-3 WÄ вТ -•**--**T L -* n ^ ‘ - . • ■»* - - 'vÄZÜ—^^ЙЯ1 ■* - ••fL“ u ~~*](https://img2.joyreactor.cc/pics/post/Моя-Україна-фэндомы-кладбище-6174442.jpeg "Моя Україна,фэндомы,кладбище,історія України,могилы,Евреи,разная политота")
Під час будівництва дороги біля Трускавця знайшли поселення, якому понад 7000 років
Під час будівництва нової об’їзної дороги Трускавця, поблизу села Модричі, «Рятівна археологічна служба» знайшла сліди поселення культури лінійно-стрічкової кераміки, яка вважається давнішою, ніж трипільська. Серед знахідок – серпи, кераміка, кремнієві знаряддя праці і заготовки для нoжів.
Дослідники виявили сліди «довгого дому» площею приблизно 23х8 м, в якому могли проживати близько 50 людей. Такі будинки зі стовповою конструкцією і плетеними стінами, по центру яких є ями або господарські об’єкти, притаманні культурі лінійно-стрічкової кераміки.
«Це неолітичне поселення, яке має понад 7 тис. років. Ця культура займає ареал від Рейну до Дніпра і вважається однією з найбільш яскравих пам’яток епохи неоліту. Трипільська культура не була першою землеробською культурою, лінійно-стрічкової кераміка за 1,5 тис. років до них починала освоювати сільськогосподарські культури», — розповів керівник археологічної експедиції Олександр Сілаєв.
Археолог Микола Шніцер розповів, що найцікавішими віднайденими артефактами є вироби з кременю, скребки, вкладення до серпа, кам’яне тесло, елементи обсидіану – вулканічного скла, керамічний посуд з орнаментом з ліній, які утворюють стрічки, що і дало назву культурі. Виявлені знахідки передадуть в музей. В який саме – ще радяться. Можливо, у музей «Дрогобиччина» або Львівський обласний краєзнавчий музей у Винниках.
Розкопки розпочали 1 вересня, вони триватимуть ще до кінця наступного тижня. Після цього тут розпочнуть роботи дорожники, які вже будують об’їзну на інших ділянках.
Джерела, повна стаття: http://lviv1256.com/news/pid-chas-budivnytstva-dorohy-bilia-truskavtsia-znayshly-poselennia-iakomu-ponad-7000-rokiv/?fbclid=IwAR1zY7rhGU_1_kqw0MlHlQVHyFVqJ5x0C7Z7BDOQwrAXWgY-krna0ff6B2E#prettyPhotoНа відстані 10-15 км від Житомира на річці Гнилоп'ять можна побачити водоспад Вчелька. На початку 1950-х роках хуторян переселили у район сучасної Мальованки, а на території села Шумськ та прилеглих хуторах Дерман, Дзюба, Вила, Вчелька, Лемешівка, Коротинка, Мостова, Верхні та Нижні Пейсахи, Сліпчинці, Хатки, Кріуха виник Житомирський загальновійськовий полігон. Для забезпечення водою та для створення танкових перешкод, солдати під керівництвом командувача полігону генерал-майора Гаркуші, гранітними брилами перегатили річку Гнилоп'ять. Так виник водоспад та водосховище, так зване «Гаркушине озеро».
Водоспад і нині розташовуєть в межах танкового полігону.
В Ірландії вперше знайшли монети часів Руси-України. На них упізнали Володимира Великого
В ірландському графстві Корк археолог Роберт Карлі металошукачем знайшов рідкісні срібні монети часів Руси-України, повідомляє тамтешнє видання Ancient Origins. Він написав, що «Ці монети були виявлені на краю яру, коли його частина пішла після сильного дощу». Карлі живе неподалік і вважав, що з його новим детектором є шанс щось знайти. Знахідки датовані 1000-1019 роками, на них зображений Київський князь Володимир Великий.
Монетки – невеликого розміру, на них є християнські символи та зображення монархів. Припускається, що вони використовувалися для оплати торговцями та найманцями. Дослідники зазначають, що в Х-ХІ століттях нашої ери вікінги оселилися в ірландському графстві й перетворили його на великий центр торгівлі, пов’язаний зі скандинавськими мережами, які тягнулися на схід до Русі.
Скарб важливий, адже це перші монети з наших земель, знайдені в Ірландії. Також тепер можна детальніше дослідити зв’язки між тодішніми регіонами Європи.
“Монети показують, як попри свою страхітливу репутацію вікінги з’єднували далекі частини світу, такі як Ірландія й території, які наразі є Україною”, – пишуть ірландські ЗМІ.
Правителі Київської Русі почали карбувати власні монети під час правління Володимира Великого (близько 958−1015 роки нашої ери). Випускалися золоті і срібні монети, на багатьох з яких був Тризуб. До Володимира Великого руси використовували арабську і візантійську валюту або золоті злитки. За заявами ірландських ЗМІ, карбування власних грошей «було політичною декларацією суверенітету і значущості країни».
Це монети високої якості, що не є незвичайним. Часто монети нижчої якості знаходять на колишніх землях Київської Русі, а більш якісні срібні – за її межами. Схоже, що монети з великим вмістом срібла, використовувалися для оплати іноземних купців і найманців. Монети також могли використовуватися з дипломатичною метою — в якості подарунка. Подарунки були важливі для створення союзів в середні століття.
Оболонська набережна: фото з різницею в 50 років
Здесь мы собираем самые интересные картинки, арты, комиксы, мемасики по теме (+129 постов - )
