Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.2 / Моя Україна :: разная политота :: девушки :: одежда :: украшения :: Вышиванка :: Спадок :: вишиванка :: фэндомы

Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.2

Частина 1 - http://joy.reactor.cc/post/4534904

Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка).

Кримський півострів. Курманський район

Модель: Міла Боріскіна - блогер та велнес консультант. Хоббі: акторська майстерність, етнічний дизайн та вивчення українських обрядів. Після проекту народила сина Даміра. 

Брокарівська вишивка. Вишивка хрестиком не є архаїчною на території України. Вона набула поширення у кінці XIX ст., завдяки продукції фірми Brokard – стилізовані зображення троянд та розеток з квітів прикрашали обгортки туалетного мила «Крестьянское». Тому вишиті хрестиком сорочки та фартухи ще називають брокарівськими.

Кіровоградська обл. Олександрійський район

Модель: Домініка Данилейко – школярка, донька українських фольклористів та музикантів. Займається народними мистецтвами: піснями, танцями та писанкарством. 

Каламаковий пояс – пояс фабричного виробництва з тонкої кольорової вовни червоного, зеленого, синього кольорів. Він міг бути як однотонним так і різнобарвним у тонкі повздовжні смуги. Оперезуючись поясом дівчата випускали його кінці спереду, жінки з лівого боку або позаду. Старі бабусі каламайкових поясів не носили. 

Черевички - жіноче шкіряне взуття на невисокому підборі (“черевики на корках”). Могли бути відкритими або з халявою, що стягувався по нозі шнурівкою або застібалася на ґудзики. Підошви черевиків підбивали дерев’яними кілочками, а підбори – металевими підківками.

Вінницька обл. Крижопільський район

Модель: Олександра Бойко. Радіоведуча. За освітою театральний критик і журналіст. Вважає себе справжньою українкою, хоча народилася в іншій країні. Любить подорожувати, фотографувати, знайомитись з новими людьми і відкривати для себе світ. Веде власний блог про різноманітне рукоділля та донечку Варвару.

Баламути - намисто зі скам’янілого перламутру. Достеменно невідомо, коли і як в Україні з’явилися ці дивовижні, вершково-жовтуваті намистини. Одна з версій – вони були завезені в Україну паломниками з Єрусалиму. Намиста з перламутру з’явилися в результаті перенизувань чоток. Тому низки баламутів були короткі і часто – з намистин різної (круглої і овальної) форми. Сьогодні намисто з баламуту вважається традиційною українською прикрасою, реліквією окремого роду, окремої сім’ї і є об’єктом зрозумілого інтересу антикварів. Наместини баламуту цінуються, як і старий корал, та йдуть у валюті за грами. Чим крупніший баламут, чистіший, тим він дорожчий.

Житомирська обл. Баранівський район

Модель: Олена Янчук (Росава). Співачка, має у творчому доробку 5 різножанрових альбомів, серед яких два дитячі. Вдало поєднує українську автентику з сучасними музичними тенденціями. Автор курсу гармонійного розвитку та музичного виховання для малюків "Забавлянки та співанки з Росавою".

Літник – спідниця з домотканого матеріалу. Найчастіше його шили з вовняної тканини в дрібні кольорові смужки на червоному тлі (в паски), або у клітинку (гратки). У деяких селах для їх виготовлення використовували покупні білі нитки - більку, яку фарбували в домашніх умовах у різні кольори. До літника часто пришивали тонкий тканий пояс – крайку, що закінчувався зав’язками – шнурками: торочками, поворозками, учіпками, бечками.

Одеська обл. Кодимський район

Модель: Світлана Папенко. Студентка кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка. Учасниця Народного ансамблю української музики «Роксоланія», а також фольк-рок гурту «Yasnytsia». 

Шарафан – тип жіночого вбрання, характерний для півночі Одеської області (Східне Поділля). Назва походить від слова «шарий» – сірий. Буденні шарафани були саме сірими або чорними, а святкові – яскравих насичених кольорів. Шили їх переважно з покупних бавовняних тканин, низ спідниці рясно прикрашали стрічками, мереживом, плисом тощо. На пошиття такого шарафану йшло близько 6-8 метрів тканини. 

Бесаги – подвійна ткана торба, що перекидалася через плече. Використовували їх як дорожню торбу, а також носили в них паски до церкви на Великдень. Цікаво, що окрім дрібних предметів та їжі, у них могли переносити дітлахів.