і знову школа твір

ЦРУ передбачило "половину зрусифікованих" українців до 2025 року

Російську мову возвеличували до статусу радянської латини, а українську називали сільським діалектом. Дисиденти відкрито виступали проти русифікації. Подекуди, партійний істеблішмент УРСР захищав мову, - йдеться у розгорнутому звіті ЦРУ від 1975 року.

Українська республіка була найважливішою для Москви після Російської, констатував аналітик і додавав - русифікація ефективніше централізує радянську імперію, аніж перебирання повноважень з регіону у центр.

Українська за складом, нероздільна за суттю

Радянським союзом керувала Комуністична партія, що дедалі більше набирала популярності. В Україні кількість її членів не просто збільшилася, а й зросла частка етнічних українців у ній. У 1972 році їх було 75%. 20 із 24 перших секретарів обласних комітетів були українцями.

Але місцева еліта не здобула контролю над партією. Київські партійці служили, а не господарювали, адже з Москви контролювали всі рішення та призначення.

Українізація партії, робить висновок автор документу, не додала політичної автономії Українській Радянській Соціалістичній Республіці (УРСР).

Російськомовні українці - між радянським народом і старшим братом

Генеральний секретар Центрального комітету КПРС (ЦК КПРС) Леонід Брежнєв пропагував створення «радянського народу». Колишнє гасло про рівність та допомогу між націями генсек замінив на концепцію «старшого брата», яка фактично позначила русифікацію.

Російська поступово стала основним засобом комунікації партійців та військових, мовою діловодства та побутового спілкування, особливо у східноукраїнських містах. Цією мовою говорило дедалі більше студентів та учнів.

Шкільне законодавство дозволяло вільно обирати мову навчання. Проте, верховенство російської у вищих навчальних закладах і закриття українських шкіл не залишали вибору батькам. Крім того, якщо в російських школах українську мову вивчали за бажанням, то в українських - російська була обов'язковим предметом. Мовчання батьків у цій ситуації також вплинуло на долю рідної мови, зауважує аналітик.

Загалом, чим вищий рівень освіти та кількість міського населення на певній території, тим частіше використовували російську, як мову навчання. Зокрема, звіт ЦРУ посилається на неофіційні дані, де йдеться, що у кількох містах на Сході України - імовірно, Дніпропетровську та Донецьку - українські школи зникли взагалі. В Донецькому університеті, як свідчив професор-емігрант, викладали виключно російською.

Російська стала радянською латиною, а українська - сільським діалектом

Російська в СРСР була інструментом комунікації на кшталт латини у середньовічній Європі. Її культивували, як престижну мову спілкування всіх радянських націй. Українську вважали народною, а дехто з жителів міст навіть називав вульгарним сільським діалектом, звітує документ.

Вживання російської мови в Україні

Про ефективність русифікації свідчив той факт, що молодші громадяни більше спілкувалися російською. Якщо 22% етнічних українців, старших від 50 років, вважали її рідною, то для молодших жителів східних міст цей відсоток був удвічі вищий.

Мішані шлюби між росіянами та українцями також сприяли успішній асиміляції. Вони складали більше від чверті всіх одружень, що відповідало найвищому показникові з-поміж всіх республік, окрім Латвії.

Неорганізовані, але сміливі українські дисиденти

На відміну від колишніх підпільників, дисидентський рух був роздрібненим, а його учасники не надто цілеспрямованими та войовничими. Водночас вони діяли відкрито: страйкували, влаштовували демонстрації, писали петиції, публікували матеріали.

Особливо діймало радянський режим те, що дисиденти були різних професій. Зокрема, гуманітарних - вчителі, філологи, письменники, історики, літературознавці, журналісти й адвокати. Та були й представники науково-технічних сфер.

Попри різницю у поглядах щодо тактики боротьби, українські відступники однаково були незадоволені владою, вимагали більшої свободи і децентралізації. Такий висновок робить аналітик ЦРУ на основі положень листівки, яку цитує у документі.

З-поміж дисидентів найбільше виділилися «шістдесятники» - група проєвропейських, гуманістичних, патріотичних поетів. Попри арешти, вони відкрито заявляли про національну гідність і закликали до захисту рідної мови.

Українські партійці проти дисидентів

Партійна еліта УРСР захищала радянський режим, адже була його частиною. Однак, лідери в регіонах неоднаково підтримували ініціативи пана Брежнєва щодо централізації.

Зокрема, зросійщена дніпропетровська група вороже ставилася до дисидентів. Звідси вийшло багато партійних керівників, зокрема, Леонід Брежнєв та Володимир Щербицький.

Донецька партійна еліта менше залежала від Москви. Впродовж 1960-их років тут різко зросла кількість партійців, що перетворило місцеву організацію на лідера в Україні. Цей факт, разом із економічною потужністю, змусив українських та московських керманичів враховувати потреби регіону. Позиція цієї групи щодо брежнєвської політики була пасивною та нечіткою.

Харківські керівники спочатку підтримували письменників-дисидентів, але згодом їх переслідували. Звідси «вийшов» Петро Шелест, який очолював Київський обком, а потім став Першим секретарем КПУ.

Шелест - васал, що любив свій маєток

Петра Шелеста американці нарекли «васалом, який любов'ю до свого маєтку спровокував лють у пана».

Український керманич підтримував донецьке вугільне лобі. Зокрема, на 24 з'їзді КПУ він відкрито обурювався, що за останні п'ять років на Донбасі спорудили лише дві нові шахти.

Петро Шелест не обмежувався колом економічних питань. На з'їзді Спілки письменників України він закликав оберігати українську. «Ми повинні протистояти…засміченню нашої мови» - цей вираз позначив використання російських слів - пояснює документ.

Партійний керманич ініціював зміни в освіті. Зокрема, у 1965 році Міністр вищої і середньої спеціальної освіти УРСР Юрій Даденков письмово дав розпорядження ректорам ВУЗів читати лекції українською. Петро Шелест був готовий підписати цей наказ, але його скасували з центру.

Головного українського комуніста підтримувала більшість керівників обкомів УРСР і навіть декілька лідерів інших республік. Можливо тому, припускає автор, після звільнення з посади Першого секретаря КПУ йому не дозволили повернутися у Київ.

Володимир Щербицький - вірний Брежнєву

Після Петра Шелеста українську компартію очолив Володимир Щербицький, виходець із дніпропетровської групи. Він був «людиною Брежнєва», але не підлабузником, як, наприклад, деякі керівники центральноазіатських республік, вважали у ЦРУ.

Найперше пан Щербицький перейнявся кадровими питаннями - звільнив 10 з 25 Перших секретарів обкомів партії.

Потім новий керівник атакував українських дисидентів. У Львові пройшли два інсценованих гучних судових процеси над туристами, яких звинуватили у зв'язках з Організацією українських націоналістів.

Україна володіла майже всім необхідним для незалежності

Українці не мали досвіду політичної самостійності, однак, володіли великим європейським культурним спадком, зазначає автор у висновках ґрунтовного дослідження.

Економіка була відносно збалансованою, а суспільство селян за півстоліття перетворилося на націю зі строкатою соціальною структурою.

Однак, дві риси відрізняли Україну від сусідніх Польщі та Чехословаччини. Найперше, це відсутність національних збройних частин. Війська, що дислокувалися на території України, були мішаними і складалися з представників всіх народів СРСР.

По-друге, українські партійці та урядовці були більше інтегровані у радянську систему, аніж їхні чехословацькі колеги.

Аналізуючи масштаби русифікації, звіт ЦРУ від 1975 року передбачав, що вже через десять років кількість росіян та зросійщених українців становитиме третину населення України і половину - через п'ятдесят.

І ж не посперечаєшся :с

В Полтаве 19-летняя девушка пришла в школу с арбалетом и подстрелила двух учителей

19-летняя девушка устроила стрельбу из арбалета в одной из школ Полтавы и ранила двух педагогов. Об этом пишет пресс-служба МВД.

По данным издания "Полтавщина", девушка, которая ранила двух преподавателей из арбалета, училась в этой школе до 4-го класса. Как рассказывают журналисты, во время задержания у подозреваемой были порезаны руки.

После задержания правоохранители хотят провести медосвидетельствование, чтобы установить, находилась ли девушка на момент стрельбы в алкогольном или наркотическом опьянении.

Директор школы №4 Валентина Олийниченко в комментарии Суспільному рассказала, что бывшая ученица зашла в одну из аудиторий на втором этаже и выстрелила в учителя и заместителя учебного заведения. Раненых педагогов госпитализировали, а девушку оперативно задержали.

Заместитель директора получила ранение в руку, а преподаватель — в спину. Валентина Олийниченко также подчеркнула, что девушка, устроившая стрельбу из арбалета, училась в школе №11 не до 4-го класса, а до 5-го.

(с)

Вот так историю переписывают, на третьем уроке перед большой переменой

Я долго старался остаться нейтральным, но потом они пришли в мою школу. Недавно тут выкинули одну из методичек для образовательных учреждений. Что ж, скажу, что и нам прислали, но немного другую. Не знаю почему но видимо в регионах почему-то они отличаются. Наверное, это дело поручили местным властьям разработать.

Когда заварушка только начиналась, в нашей школе была тишина. Все прекрасно понимали, что на работе лучше это не обсуждать, чтобы держать детей в стороне. Но потом пришла бумага «сверху» - нужно организовать всеобщий школьный классный час, соответствующие материалы будут разосланы.

Наблюдая за коллегами, я к своему сожалению увидел, что школа разделилась на два лагеря. Казалось бы, умные, интеллегентные люди все, а как попугайчики повторяют парашу, которая лилась с телевизоров: нацисты, бандеры, так им и надо, давно пора. Но, слава богу, были и те, кто войну не поддерживал и считал, что все это грязная политика.

Разумеется, когда пришли уроки, заботливо разработанные специалистами, нам велели каждому в своем классе провести занятие с презентацией. К сожалению даже те учителя, которые были против всей этой пропаганды, провели занятия. Конечно, многие сделали это быстро и скомкано, для галочки, Лишь единицы со мной проигнорировали приказ. Удивительно, но у нас специальный человек потом опрашивал детей, провели ли мы урок, чтобы проконтролировать выполнения приказа.

Что собственно было в этих методичках. В основном, все опиралось на выступления Бога-Императора по воксу. Что как таковой Украины никогда не было, что мы им подарили свои территории, подарили независимость, а они вон какие редиски нас ненавидят.

Затем делается упор на то, что в гимне Украины есть страшное слово «москали», как же так в гимне страны — страшные геноцидные слова. То есть с 93 года никого это не волновало, а теперь все пришли в ужас. Затем автор перескочил в 2014 год и связал Майдан с борьбой с Россией. Затем это все связали с НАТОй, что на самом деле это они виноваты и хотят нас всех ядерными бомбами забомбить, а для этого их надо в упор к границе поставить. При этом постоянно вся эта ерунда приправлялась жуткими историями о куче убитых детей. Кто их убил, зачем — непонятно. Главное, что есть убитые дети. В конце делался охуительный вывод, мол, что делать, когда к твоей школе подходит враг — стоять в сторонке с плакатом я за мир, или остановить этого сумасшедшего. Были упомянуты великие достижения России: вакцина, крымский мост, нефть, МКС и какая-то прочая лабуда. И вишенка на торте, что пять!!!! лет назад доллар стоил 30 рублей. Они там зуммеров что ли набрали в штат эти методички писать.

В заключении хочу сказать, что не все так плохо! Несмотря на все усилия, дети сохранили критическое мышление. Отчасти потому что в штат пропагандистов набрали лояльных, но некомпетенных дураков, которые совершенно не занимались исследованиями нового поколения. Все эти методички были расчитаны на предыдущее поколение дедов. Общаясь с детьми, я понял, что многие скептически и даже с насмешкой восприняли продемонстрированные им материлы. Многие задавали вопросы, на которые в методичках не было ответов, и совершенно не реагировали на патриотическую эмоцию. С дургой стороны я хочу сказать, как же много современное поколение не знает. Как тяжело им подробно объяснить причину происохдящего, так как в головах отсутствует знания кучи важных исторических (неудобных) фактов.

Тутор по коже

Унылая школьная литература

Начну с того, что когда учился в школе (закончил в 2009), я вообще не переносил литературу из-за ее унылости и неинтересности. Кому интересно в подростковом возрасте наблюдать, как развиваются события на крепостной Руси или как олени стреляются на дуэлях за шалав?

Так вот, когда началась пандемия в прошлом году, от нефиг делать прикоснуться к художественной литературе, хотя ранее читал только профессиональную - книги по программированию и т д.

И знаете что? Я был приятно удивлен, так что подсел на нее, хотя школьная программа напрочь отбила в свое время прикасаться к художке.

По моему, школьная литература вообще отстала от времени и не способна заинтересовать современного школьника, а лишь отбивает интерес.

Лично я не помню, чтобы мне так же было за чем-то наблюдать, как за происходящем в "Пикник на обочине", ощущать на себе то, что происходит с героем "451 градусов по Фаренгейту" (Ммм... сцена побега ... мое почтение), 1984 ... .

Там так же есть какая-то мораль, сакральный смысл...

Да блин, я не помню, чтобы в школьной литературе была какая-то фантастика, хотя есть Стругацкие, а вместо нее там какие-то пиздострадания Евгения Онегина.

Я ничего не имею против классики, но коммон - кто захочет, то прочитает ее сам.

Ппц товарищи.

Не представляю, какой ужОс сейчас творится в школьной программе. (Если есть кто закончил школу позже, то просвятите, что сейчас в школьной программе)

Trent Kaniuga - художник, работавший над Diablo и другими играми Blizzard. Он поделится своими мыслями по поводу концепт-арта и расскажет, как подходить к рисованию персонажей!

Некотырые наверняка уже в курсе, что на Netflix приземлился и нашумел ещё один корейский сериал под названием «Мы все мертвы» (All of us are dead).

Горячей темой для обсуждения новинка стала и среди японцев, вот только их интересует не столько сам сериал, сколько его подозрительная похожесть на концепт тайтлов, вроде «Школы мертвецов» и «Школьной жизни!».