моя тима вражья тима

Коли починалась війна серед вати була росповсюджена думка, що "гімн України", а саме тому що він починаєтся зі слів "Ще не вмерла Україна" каже про низькиї рівень країни. Але я б хотів зазначити, що ватани взагалі не чули гімн і тому не розуміли з ким зв'язалися. Окрім цих слів у нас є ще "Станнем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону, в ріднім краю панувати не дамо нікому", "Згинуть наші вороженьки як роса на сонці" і, звичайно, "душу й тіло ми положим за нашу свободу".

Саме тому будь які спроби посилатися на гімн у будь якому разі приречені. Саме у цій пісні, з якою у серці українці живуть і виростають закладена перемога над усіма ворогами і агрессорами.

Ну і моє особисте ставлення саме до стрічки "Ще не вмерла", звичайно, усе можливе, але я вважаю, що справа не в тім, що Україна помре, тому що її зламають, а просто прийде час і помруть усіляки держави, настане час глобалізації та наднаційних структур, люди почнуть досліджувати всесвіт, літати до далеких планет і зірок і Україна переродиться неначе Фенікс. Тим паче що цивілізації розвиваються і зникають, а люди йдуть далі. Окрім русні, звісно, вони навіть у 50му столітті будуть виліплювати скульптури з лайна та вирощувати сталактити з сечі. :)



Ну що, дискас?

"Багно гнилеє" 1889 р. Це той Франко, якого не показують школярам. А потрібно у шкільну програму!

Про мову

Мій батько, українець, все життя мав приховувати своє українство, бо мав стати хірургом. В 17 років, син шахтаря та колгоспниці, в маминому пальто поїхав до Одеси, щоб вступити до військового училища. Мріяв стати військовим хірургом. На останньому році навчання училище було переведено з рангу вищих офіцерських в ранг мічманських. Після закінчення батько вступив до медичного інституту. Закінчив з червоним дипломом.
Мені, маленькій, батько розповідав українські казки, українською. Таємно. А у побуті спілкувався російською. Лише коли дуже хвилювався, говорив українською. Я дуже рано усвідомила себе українкою. Але говорити українською не наважувалася. Навіщо? Тої мови треба стидатися, приховувати. Бо в дитсадочку, куди мене віддали перед школою, щоб звикла до дітей, вихователька била по губах діточок, що приїхали з села з батьками, які влаштувалися на роботу на завод «Червона зірка». Сувора й красива вихователька Свєтлана Сємьоновна у яскравій дорогій сукні легенько била по губах діточок, коли вони говорили українською, і промовляла чітко й наполегливо: «Гаварі нармальним язиком».
Я пишалася тим, що добре говорю «нармальним язиком». Мене ніколи не ставили у приклад іншим дітям, бо я не була хороша дєвачка. Я була зла й насуплена, нікого до себе не підпускала. Бо кого ж підпускати? Тих, що говорять «ненармальним язиком»? А «нармальним» там говорила лише я і сувора й зла вихователька Свєтлана Сємьоновна.
Років до 20 я насправді вважала, що до української школи ходять діти, у яких батьки невдахи. А в інститут на українську філологію вступають лише ті, кому не пофартило вступити на російську. Бо українською розмовляють лише жлоби з села, які в місті нещодавно і ще не опанували російську.
Вперше я була вражена тим, що помиляюся щодо україномовних, коли пішла працювати до школи. Валя, яка закінчила філфак водночас зі мною, але український, була гарна, як троянда, освічена й начитана, з гарним смаком, одягнена в розкішні іноземні речі. Вона легко купила у мене мої югославські туфлі-лодочки, коли я розпродавала куплені за часів життя в родині батьків гарні речі. Розпродавала, бо мені не вистачало вчительської зарплатні на життя, до якого я звикла. А Валі не просто вистачало. У неї була купа грошей, гарний чоловік, дім – повна чаша, добрі стосунки з родиною. Валя була не просто нормальна, Валя була якась як з американського кіно. Я була шокована. Валя була родом з села, Валя закінчила український філфак і Валя щебетала з усіма і скрізь фантастично прекрасною українською. У 1985 році.
…Вчора на ринку я гукнула свого чоловіка, який вже відійшов до автівки: «Гей, чоловіче! А купи-но мені ожини!» Продавчиня замилувалися: «Ой, як гарно! От люблю, коли люди отак вільно українською!»
Знаєте, а сьогодні українська стає ознакою соціального успіху. Вільно, невимушено, природньо й гарно розмовляють зараз українською в Україні хто? Правильно: освічені, доглянуті, добре одягнені, впевнені в собі, щирі люди, з грошима.

(С) Ольга Иванец