Андрей Шкуро достаточно противоречивая личность, но, есть то что мы не знали.
Например то, что он был настоящим украинцем.
Вот что удалось найти в архиве ОУН при библиотеке им. О.Ольжича
Від генерала Андрія Шкуро від 19 серпня 1941 р.
Вождеві
Андрієві Мельникові,
Голові Проводу Українських Націоналістів
у місці постою
Я, Андрій Шкуро, генерал-поручник Кубанського Козачого Війська, зголошую готовність станути під прапор Організованого Українського Націоналізму згідно з вашим покликом з дня 6 липня 1941 року.
На це моє рішення вплинули оці обставини:
1. Часи, що тепер переживаємо, покладають на всіх Українців обовязок скупчення всіх творчих сил під одним проводом у боротьбі з відвічним ворогом Української нації для виборення її суверенного державного життя в усіх її етнографічних границях. В цій боротьбі не може остати осторонь українське козацтво, як теж воно не може вести осібної якої - небудь акції.
2. Рішення козацької старшини на терені Сербії, що однозгідно заявило готовність повести козацтво визволяти Батьківщину з-під московсько-жидокомуністичного режіму.
3. Жахливе положення козацтва в Сербії, виставленого на страшні переслідування з боку сербів, - мовляв, ми винуваті, Москва (біла й червона) не є в силах дати їм поміч.
В виду цього козача старшина й козацтво доручили мені повести на терені Незалежної Хорватії переговори в справі включення козацтва до активної боротьби з московським большевизмом в складі української самостійно формації, а коли це неможливе, то у складі козачих частин в складі німецько або хорватського війська.
В усіх трьох випадках прохаємо, щоб під козацтвом з території бувшої Югославії розумілося усіх козаків: кубанських, чорноморських, донських терських, астраханських, і других без огляду на їх народність, виходячи з заложення, що всі вичислені козаки представляють у всіх своїх станицях на Рідних Землях один національний в державному розумінні склад і тому непобажаним було б виріжнювати й розділювати їх на українців, москалів та інших інородців. Це побажання виправдовує обставиною, що за ввесь час свого перебування в Югославії не визнало себе козацтвом членами рускої нації, не визнало компетенцій руских правленій,а все й усюди признавало себе просто козаками.
В другому й третьому випадкові (участь у складі німецького чи хорватського війська) є нашим безумовним бажанням вжити нас в операціях тільки на українських етнографічних територіях.
Про це все договорився я з Вашим уповноваженим представником у Незалежній Державі Хорваті і, складаючи Вам оцим мою чолобитню, підтверджую своїм власноручним підписом.
Слава Україні!
Загреб, дня 19. VIII. 1941.
Генерал-поручник Кубанського Козачого Війська.
Представник ОУН у Незалежній Державі Хорватії Василь Войтанівський.
Заґреб, дня 19.VIІІ.1941.
Вoлoдимир Вoйтанівський,
Представник OУН у Xoрватії
Генерал пoручник Андрій Шкурo,
генерал-пoручник Kуб[анськoгo] кoз[ачoгo] війська.
