русь 13 век

Наконечники стріл знайдених в Меджибожі і околицях

Дополнение к посту https://old.reactor.cc/post/5743273

25 фактов о «Киевской Руси», которые должны знать все русские

Україна і Росія. Князь Володимир і походження української мови

«Історія культурних зв’язків між Україною і Росією – це історія великої і ще не закінченої війни», – писав Юрій Шевельов в есеї «Москва, Маросєйка» у 1954 році, коли в СРСР помпезно відзначали 300-річчя Переяславської ради як «свято возз’єднання» України з Росією.

Натомість Шевельов мав інший погляд на цю подію: «Переяслав у перспективі трьох сторіч уявляється нам початком великої трагедії».

Війна на полі культури супроводжує й нинішній, уже збройний наступ Росії на Україну.

Підтвердженням цього є відкриття в центрі Москви пам’ятника Київському князю Володимиру Великому.

Урочистий характер події визначив і день, обраний для неї, – 4 листопада, який в Росії святкують як День народної єдності, і участь у ній найвищих осіб – президента Путіна і патріарха Московського Кирила.

Ідея народної єдності була провідною і у виголошених промовах. У виступі Путіна Київський князь Володимир постав як «збирач і захисник руських земель, як далекоглядний політик, який створив основи сильної, єдиної, централізованої держави, яка об’єднала в результаті в одну величезну сім’ю рівні між собою народи, мови, культури і релігії».

На єдності народів, буцімто об’єднаних князем Володимиром, наголошував і патріарх Кирило, дещо змістивши акценти. Він назвав Київського князя «символом єдності всіх народів, батьком яких він є, а це народи історичної Русі, які нині проживають у межах багатьох держав. Пам’ятник батькові може бути скрізь, де живуть його діти, в цьому немає жодного протиріччя. Але погано, коли діти забувають, що у них один батько».

Як бачимо, Московський патріарх намагався згладити когнітивний дисонанс, спричинений тим, що пам’ятник Володимиру Великому встановлено в Москві, на місці якої в часи його правління була лише болотиста річка, а Московське царство виникло через кілька століть після його смерті. Відтак Володимир не міг бути «збирачем земель руських» у тому геополітичному значенні, яке вкладає в це поняття очільник Кремля.

Цей новітній артефакт російської монументальної пропаганди свідчить про те, що імперське трактування Київської Русі як «колиски трьох братніх народів – російського, українського і білоруського» – лишається в Російській Федерації канонічною історичною схемою.

Варто нагадати, що саме завдяки концепції «спільної колиски» Росія привласнила стародавню Українську державу, її писемну спадщину і навіть її назву, замінивши первісне наймення росіян «московити» на дивне прикметникове утворення «русскіє».

Натомість для українців і білорусів «колиска трьох братніх народів» загрожує перетворитися на труну, бо один із «братніх народів», подібно до клептопаразитичного птаха, робить все, щоб викинути із гнізда його справжніх господарів і посісти їхнє місце.

Концепція «общерусского языка» Олексія Шахматова

Претензії Росії на Київську Русь обґрунтовувала спеціальна лінгвістична теорія походження мов «трьох братніх народів». Її творцем був російський мовознавець Олексій Шахматов. Згідно з його концепцією, російська, українська і білоруська мови певний період існували у формі єдиної спільної мови (в російській термінології – «общерусского языка»). Як самостійні мови вони буцімто сформувалися уже після розпаду цієї спільної мови лише у ХІІ – ХІV століттях.

Аргументація Шахматова була доволі плутаною, у час своєї появи вона викликала дискусію і була прийнята далеко не всіма вченими. Але ті переваги, які вона надавала для виправдання російських претензій на Київську Русь, повною мірою використав совєтський тоталітаризм. Більшовики впровадили схему Шахматова як догму в усі гуманітарні науки. Концепція єдиного для українців, росіян і білорусів «общерусского языка», яка фактично продовжила втілення імперського проекту формування «триєдиного російського народу» стала ефективним інструментом зросійщення й винародовлення українців і білорусів з перспективою остаточного їх розчинення у російській етнічній спільноті.

Показово, що в російській «Вікіпедії» назву «Київська Русь» замінили на «Древнерусское государство», а стаття «древнерусский язык» тлумачить цю мову у відповідності до концепції Шахматова як мову східних слов’ян, що є «спільним предком білоруської, російської та української мов». Порушуючи принцип енциклопедичної об’єктивності, російська «Вікіпедія» не наводить іншу теорію, яка спростовує існування такої спільної східнослов’янської мови.

Дослідження Шевельова про походження української мови

Хиткість теоретичних побудов Шахматова і помилковість його висновків довів Юрій Шевельов у дослідженнях з історії слов’янських мов, які завершились його фундаментальною працею «Історична фонологія української мови», що була опублікована англійською мовою у Гайдельберзі в 1979 році.

Видатний славіст на основі дослідження писемних пам’яток і діалектних фактів спростував теорію про існування єдиної мови східних слов’ян у середньовічний період і довів, що українська мова, як і інші слов’янські мови, почала формуватися як окреме мовне утворення безпосередньо із спільнослов’янської після її розпаду у VІ-VІІ століттях.

На це фундаментальне дослідження Шевельов витратив багато років своєї плідної наукової діяльності в еміграції. Попри те, що вченому належить багато досліджень у різних галузях філології, саме цю працю він вважав найважливішою справою свого життя.

Близька приятелька Юрія Шевельова Оксана Соловей згадувала: «Колись давно, коли ще незрушно стояла глуха стіна між еміґрацією й Батьківщиною, Юрій Володимирович промовив: «Те, що Грушевський зробив для української історії, я зробив для української мови».

Дослідження з історії української мови зробили видатного славіста персоною нон-ґрата в Совєтському Союзі. На батьківщині функціонери від мовознавства обкидали його ім’я, що на той час уже здобуло високий авторитет у колах зарубіжної славістики, брутальними лайками – «фашистський прихвостень», «гітлерівський прихвостень», «український буржуазний націоналіст».

Єдиною підставою для таких звинувачень були публікації Шевельова в харківських виданнях «Нова Україна» та «Український засів» у 1941-1943 роках. Жодних доказів колаборантства його науково-популярні статті з різних питань українського мовознавства та літературознавства не містили, але, оскільки ці видання у радянський час перебували у закритих спецсховищах, перевірити слушність обвинувачень ніхто не міг.

Нині завдяки зусиллям харківського мовознавця Сергія Вакуленка та його учениці Катерини Каруник, які розшукали в архівах та оприлюднили у 2014 році згадані публікації Шевельова в книзі «Дорогою відрадянщення», кожен, хто цікавиться спадщиною Шевельова, має можливість ознайомитися з текстами, що спричинились до паплюження його чесного імені.

Сергій Вакуленко у співпраці з Андрієм Даниленком здійснив також переклад «Історичної фонології української мови». Книга обсягом понад тисячу сторінок вийшла в 2001 році в харківському видавництві «Акта».

«Значення цієї праці для поширення правдивих знань про історію української мови важко переоцінити. «Книга рішуче відходить від деяких кліше й не вкладається до офіційно прописаної схеми. – Писав Шевельов у передмові до неї. – Автор здає собі справу з того, що в наші дні провідна роль у ширенні певних наборів ідей належить атомовим бомбам, танкам, засобам пропаґанди та відвертому пристосовництву – як за доби Середньовіччя вона належала вогнищам інквізиції, пропаґанді та тому ж таки пристосовництву. І все ж хочеться вірити, що неперекручені факти й обґрунтовані думки зрештою вторують собі шлях».

Лариса Масенко – доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Джерело: Радіо "Свобода"

Почему на Руси не строились каменные замки, как в Европе

Каменные замки в тот момент строить было не выгодно: камень был дорогой и доставлять его было сложно. На это требовалось большие материальные средства и огромное число людских ресурсов, которых на Руси было недостаточно из-за небольшой плотности населения. Территории некоторых русских княжеств были по площади сродни мелким государствам Европы, а вот население было незначительное и разбросано на огромные пространства. Дорог как таковых не было, основными путями сообщения и движения были реки. В этом плане Европа имела преимущество, ей в наследство достались тысячи километров крепких, мощённых камнем римских дорог.

Рязань крепость на Холме

Русь обладала большими запасами древесины. Лесов было достаточно, они густые и непроходимые. Поэтому сооружения средневековья в основном строились из дерева, и оно было основным строительным материалом. Из-за относительно короткого срока службы этого материала многие замки не сохранились до наших дней. А камень применяли только при возведении важных объектов, такие как храмы и церкви.

Киево-Печерская Лавра

На Руси в ту эпоху не было классического европейского феодализма. Русью правили представители одного рода — Рюриковичи, поэтому все князья считались родственниками. Власть переходила по степени старшинства. Княжеский род владел страной в целом. Это делало строительство замков менее актуальным для отдельных князей, так как долго они не оставались на одном месте.

Град Свияжск

Большая территория, огромные пространства сами по себе были неплохой защитой, поэтому возводились деревянные крепости с башнями, и использовались по возможности естественные преграды в виде рек и их высоких берегов. Поселениям на реках нужна была защита, для этих целей славяне строили детинец. Детинец был центральной частью древнерусских городов, представляя собой внутреннюю городскую крепость (цитадель). Обычно детинец возводили на холме или в любой точке, которая сильнее остальных возвышалась над местностью, а главным его назначением было усиление обороны. Как правило, детинцы занимали площадь в несколько гектар. В этом плане они гораздо крупнее типичных европейских замков 11 и 12 веков, которые могли иногда состоять из одинокого донжона (самая высокая главная башня замка). Детинец был домом не только бояр, духовенства, но и обычных ремесленников и простых людей. Князь и его приближенные были неотделимы от поселения, а поэтому защищали не личное поместье, а сразу общий дом.

Белокаменная Москва

Климат России более суров по сравнению с относительно мягким климатом Европы. Каменные замки не подходят для русской зимы. Поскольку они очень холодные, а распространенный метод отопления — камин, это крайне невыгодно, так как такой способ практически не обогревает здание.

Когда дороги стали более развитыми, а население увеличилось, началось и возведение больших каменных крепостей. Однако это были не личные замки феодалов, а государственные укрепления для защиты границ большого государства. Например, Старая Ладога, самая древняя каменная крепость у нас в стране, она была возведена в 860-х годах. Новгородцы, жившие на земле, богатой строительным камнем, продолжили архитектурные традиции северных народов. Крепость Копорье была возведена в 1280 году, а Орешек — в 1323 году. Иван III Великий не только освободил Русь от Орды, но при нём был построен Московский Кремль, а также крепость Ивангород. Позднее (с развитием артиллерии) началась эпоха бастионных крепостей.

Старая Ладога

Крепость Орешек

Ивангородская крепость

Нашли вот такую хрень при раскопках крепости 14 века.