Результаты поиска по запросу «

йога на полотнах

»

Запрос:
Создатель поста:
Теги (через запятую):



йога политота религия всеплохо Яровая маразм крепчал песочница 

Преподавателя йоги будут судить за "миссионерскую деятельность" по "закону Яровой"

В Санкт-Петербурге 9 января начнется суд над преподавателем йоги Дмитрием Угаем, попавшем на скамью подсудимых "за миссионерскую деятельность", которая заключалась в проведении лекции об основах йоги. Об этом сообщает газета "Новые известия".

В беседе с изданием преподаватель рассказал, что 22 октября 2016 года он на фестивале "Ведалайф" в Петербурге читал лекцию про философские основы йоги. Однако лекцию прервали сотрудники полиции и доставили преподавателя в отделение.

"Участковый спрашивал, понимаю ли я, что занимаюсь незаконной миссионерской деятельностью и что меня за это ждет. Это был верх абсурда. По такой логике любую лекцию по индийской философии в любом университете нужно признать миссионерством", - рассказал Дмитрий Угай.

Йога будут судить по "закону Яровой" - поправкам к законам, которые внесли депутаты Ирина Яровая и сенатор Виктор Озеров. Они начали действовать летом 2016 года. В принятых поправках, в частности, говорится, что миссионерской деятельностью могут заниматься только зарегистрированные организации.

Пруф http://www.newsru.com/russia/05jan2017/yoga.html?nr
http://www.ixtc.org/2017/01/blog-dmitriya-ugaya-zanyatiya-yogoy-v-rossii-mogut-privesti-v-tyurmu/
йога,политота,Приколы про политику и политиков,религия,всеплохо,Яровая,маразм крепчал,песочница
Развернуть

Моя Україна фэндомы Олекса Новаковский художник арт Українське мистецтво разная политота 

художник Олекса Новаківський

Самобутній український художник і педагог Олекса Новаківський (1872–1935), який народився на Східному Поділлі, навчався в Краківській академії образотворчих мистецтв і 1913 р. на запрошення митрополита Андрея Шептицького переїхав до Львова, часто зображав на своїх символічних барвистих полотнах національне вбрання.

Моя Україна,фэндомы,Олекса Новаковский,художник,арт,Українське мистецтво,разная политота


«■ J : \ 4 f tf f	' /7	
f, M ihî		\ S \ ^¿4 !,Моя Україна,фэндомы,Олекса Новаковский,художник,арт,Українське мистецтво,разная политота

Овал О. Новаківського «Народне мистецтво»



*мч\я! г зШШ	
Ж	
'ivilF'* *\й	/ч «
j ' к IX* лЯ>>У*	/ЖГО
|0Ж< »	■ >С>' •
ЯИ0т,Моя Україна,фэндомы,Олекса Новаковский,художник,арт,Українське мистецтво,разная политота

Новаківський Олекса. Автопортрет. 1911.

Моя Україна,фэндомы,Олекса Новаковский,художник,арт,Українське мистецтво,разная политота

Овал О. Новаківського «Наука» («Освіта»)

I '/ JUi V,Моя Україна,фэндомы,Олекса Новаковский,художник,арт,Українське мистецтво,разная политота

Моя Україна,фэндомы,Олекса Новаковский,художник,арт,Українське мистецтво,разная политота

щжщ
/ a / л * ''ГЖг-- »	r		v^. 1	ygf					И1 *
	/ >ÏN	\Y\V.	r JJ	\ Ц' S«Vi			У	\Á\	»V& УФЯт •-■■■--»•--• ^
$ /Л	i			' •'^- r -á^*	r f*w \mll:	Jjy .JÉ			nBV . .jf ’¿iír<Z V'V' г,Моя Україна,фэндомы,Олекса Новаковский,художник,арт,Українське мистецтво,разная политота

Моя Україна,фэндомы,Олекса Новаковский,художник,арт,Українське мистецтво,разная политота

Моя Україна,фэндомы,Олекса Новаковский,художник,арт,Українське мистецтво,разная политота

					” V j ki ; ;	V Л
где # ¡&	> г • * . А У	1 Ч f		1 i * .^4Л Ч » / Г^ с*¥АЗБ^ ь i^vv^Zy i И4, ' W • — MTTj Л	. jr 7	1 ^ ^ . 4. J O Æ^b g,Моя Україна,фэндомы,Олекса Новаковский,художник,арт,Українське мистецтво,разная политота

		i л'А	^ л	
и \	Л * ’ ï&F 1 </ ; ”		йЛ	
Л *™W;^	¿■i. y			У JÄä*^	1 ^ 'ЛШ		
		Щ Ж вп|	\%Ш	•qpW 4.	* Ш		
					í - «fj		1 ÔV1
' w у., г-; FA		L				L Д \*у.ТЖ2	
			Üb ДИСТм» \		£ -	" jLÎ {-é	
Aal	Мм^М			/IfV			i Я Wt1,Моя Україна,фэндомы,Олекса Новаковский,художник,арт,Українське



Развернуть

Моя Україна фэндомы Українське мистецтво арт Искусство длиннопост разная политота 

Художник Микола Пимоненко

Пимоненко Микола Корнилович — український художник-живописець, академік живопису Петербурзької академії мистецтв, Член Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури, автор багатьох картин на сільську та міську тематику. 

Народився у Києві 1862 в родині майстра іконопису. Батько — Корнилій Данилович Пимоненко споруджував вівтарі й розписував церкви. Хлопцеві подобалася професія батька, і з часом він почав допомагати батькові в роботі, їздив з ним по селах і містечках Київської губернії. Батько не міг не помітити таланту сина, тому віддав його в учні відомому в Києві іконописцю Іванову.

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Автопортрет"


З 1878 навчався у Київській художній школі М.І. Мурашко. Мурашко Микола Іванович – художник і педагог відіграв велику роль у формуванні таланту Пимоненка. Микола був одним з найталановитіших учнів школи, через три роки стає репетитором і помічником керівника школи. У 1881 році склав іспит при Київському навчальному окрузі. Його екзаменаційні роботи були надіслані до Петербурзької Імператорської академії мистецтв, і за рішенням її Ради від 3 грудня 1881 отримав звання вчителя малювання в нижчих загальноосвітніх навчальних закладах.

З 1882 навчався в Петербурзькій академії художеств, яку через хворобу легенів та матеріальні нестатки залишив у 1884. Нагороджений двома малими та однією великою срібними медалями Петербурзької Академії художеств. 


У ряді творів («Свати», «Засватали») Пимоненко з етнографічною точністю відобразив українські народні звичаї, пов'язані з сватанням. Ці роботи відрізняються одна від одної лише психологічними й композиційними нюансами, деякі з них відмінні лише в дрібницях. Це не поодинокий випадок у творчості Пимоненка, коли він, прагнучи найповніше розкрити тему, варіював її вирішення по кілька разів. Окремі деталі, навіть композиція, у цих картинах мають певний символічний зміст. Так, рушники, якими перев'язано сватів, свідчать, що заручини вже відбулися. З того, що сватів пригощає лише мати, а батько не присутній, хоч за традицією він мусив брати в цьому участь, можна зрозуміти, що вона вдова і видати заміж дочку для неї не так просто, тим більше, що інтер'єр оселі говорить про бідність сім'ї. Розкриттю змісту картини сприяють як психологічні характеристики дійових осіб, так і місце, де зображено дівчину.

Якщо сватання було бажаним, дівчина за звичаєм мусила сидіти біля печі й з удаваною байдужістю колупати її так, як це показано в картині «Свати». На полотні «Засватали» заручини не радують дівчину, навіть викликають протест. Про це говорить і вираз її обличчя, і співчуття, з яким дивиться на неї один із сватів.

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Свати", 1882

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Засватали", 1896


У Києві на прохання Мурашко він займає пост старшого викладача Київської малювальної школи (1884-1900), викладає він і в Київському художньому училищі. Його учнями були відомі в майбутньому живописці: О. Мурашко, Г. Світлицький, Г. Дядченко, Ф. Красицький та інші. У 1900 ро­ці Пимоненко став одним із організаторів Київського художнього училища і працю­вав там до 1906-о року. Своїх вихованців він скеровував на те, щоб вони перш за все опановували рисунок, якомога більше писали з натури. “Малюйте олівцем, ніко­ли не забувайте його, пам’ятайте, що він вам друг і вчитель, опановуйте малюнок, пишіть з натури”,— радив він. Учні лю­били й поважали Пимоненка, “часто при­ходили до нього в майстерню, просто як до друга, за порадою, поділитися своїми радощами й печалями”. 

Час від часу він подає свої роботи на академічні виставки. Великий успіх мала його робота «Гальорка» (1885), на якій художник правдиво зобразив представників різних станів місцевого населення, які дивляться комедію Гоголя «Одруження».

У 1885 – 1887 роках у творчості Пимоненка йдуть пошуки своєї теми. У цей час на виставках з’являються його роботи “Після аукціону”, “На канікулах”, але вже в кінці 1880-х головною темою творчості Пимоненка стає зображення українського села. Великий успіх мала його картина «Різдвяні ворожіння», яка експонувалася на академічній виставці 1888 року і отримала високу оцінку критиків. Існує декілька варіантів картини «Різдвяне ворожіння» — у Державному Російському музеї (полотно, олія, 110×76 см, 1888), у Національному художньому музеї (полотно, олія 57×35 см) та Полтавському художньому музеї ім. Миколи Ярошенко.

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Різдвяні ворожіння", 1888


У творах Пимоненка, виконаних наприкінці 1880-х — початку 1890-х років, переважають сюжети побутово-обрядового характеру. В картинах «Різдвяні ворожіння» (1888) і «Ворожіння» (1893) показано ворожбу на воску й «балабушках» — пиріжках, спечених для ворожіння. На полотні 1888 року зображено сцену ворожіння на воску. Дівчата вилили розплавлений віск у холодну воду, і коли він застиг, набувши дивовижної форми, вийняли його і тримають так, щоб на стіну падала тінь. Залежно від того, на що скидаються її обриси, вони гадають про своє майбутнє, про своїх суджених.

Картина 1893 року розповідає про ворожіння, за яким першою мала вийти заміж та дівчина, балабушку якої з долівки раніше візьме собака. Підкреслюючи у цих полотнах напружений інтерес дівчат, їх хвилювання, Микола Пимоненко відобразив властиву їм безпосередність, наївну віру в нібито пророчу силу ворожіння. Контрастним розподілом світла й тіні від полум'я свічки, при якому в картинах з напівтемряви хати виділяються лише постаті дівчат, а на стіни падають примхливі тіні, він створив сповнену таємничості атмосферу, суголосну настрою сцени. Зображуючи середовище, в якому відбувається дія, живописець достовірно показав умови життя незаможної селянської родини. Особливо це помітно у творі «Ворожіння», де змальовано інтер'єр сільської хати: колиску для немовляти, прості грубі лави й стіл, маленьке віконечко тощо.

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Ворожіння", 1893

v.iv -,Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Жниця", 1889

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Весілля в Київській губернії", 1891


Картина «Великодня утреня» теж існує в декількох варіантах — у Рибінському державному історико-архітектурному та художньому заповіднику (полотно, олія 133×193 см, 1891 р.), Херсонському художньому музеї ім. Олексія Шовкуненка (полотно, олія, початок ХХ ст.), Національному музеї "Київська картинна галерея" (незавершений варіант, полотно, олія 51×69 см).

 Д * * 4 " - /V ^ • ->V * • . , ^5Йю^й,Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Великодня утреня", 1891


У січні 1893 року на виставці київських художників Пимоненко експонував картину «Рекрути». За відгуками сучасників, це була найкраща картина на виставці. На ній художник зобразив сцену, повну драматизму: на глухій станції новобранці прощаються з рідними. У відчаї принишкла на грудях чоловіка-рекрута молода жінка. Скорбота на обличчі матері. Напруга моменту підсилюється тим, що байдужий унтер-офіцер підганяє рекрута, що стоїть на шляху ешелону. Картина не зберіглась. Скласти судження про неї можна лише за листівкою «Проводи рекрута». Вона входила до серії, що була випущена у 1910 році до 25-ліття художньої діяльності Миколи Пимоненка.

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Проводи рекрута"


Після закриття школи до 1912 року (рік смерті) Пимо­ненко викладав рисунок у Ки­ївському політехнічному інституті.  Водночас, до 1906 викладав у новоствореному Київському художньому училищі, одним з організаторів якого він був. 

 У 1890-х брав участь у розписах Володимирського собору в Києві. Виконав образи Святої Анни і Миколи Мірлікійського та деякі образи на фронтоні. У 1897 за ці розписи отримав орден Святої Анни ІІІ ступеня. У 1891 отримав звання почесного вільного общника Академії мистецтв. 

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Молодиця", 1890-і

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Не жартуй", 1895

 i: LVii * ** '1 •• /

"Жнива в Україні", 1896

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Київська квіткарка", 1897

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"З базару", 1898


Особливий успіх випав на долю картини «Жертва фанатизму», намальованої у 1899 році. Вона була написана під враженням від події, що сталася у глухому містечку Кременець Волинської губернії, і була відповіддю художника-демократа на релігійну нетерпимість і ворожнечу між народами й народностями Російської імперії.

Натовп людей убив молоду дівчину на очах у батьків. Дівчина, закохавшись у іновірця, порушила багатовікову релігійну заборону. Дізнавшись про цю подію із газет, Пимоненко поїхав до Кременця, зробив декілька пейзажних замальовок та етюдів, говорив з очевидцями, вивчав місцевий типаж людей, характер та поведінку під час помсти. Успіх картини, в якій порушувалася болюча соціальна проблема, сприяв тому, що у 1899 році, за пропозицією Рєпіна, Миколу Пимоненка прийняли у дійсні члени Товариства передвижників. Відомо щонайменше три варіанти картини — у Національному художньому музеї України (полотно, олія 89,5×120,5 см), Дніпровському державному художньому музеї (полотно, олія 113×145 см, 1898 р.) та Харківському художньому музеї (полотно, олія 180×244 см, 1898 р.).

Художник зобразив розлютованих релігійних фанатиків-євреїв, які от-от кинуться на молоду дівчину, яка насмілилася полюбити українського коваля. Виявленню безвихідності її становища сприяє композиційна побудова картини, психологічні колізії. Так, художник, зобразивши дівчину притиснутою до паркану перед збудженим натовпом, підкреслив, що їй нікуди подітися, залишається лише з жахом чекати розправи. Немає підтримки й від батьків: мати, відвернувшись, у розпачі ридає, а батько проклинає свою дитину. Їхні постаті ніби замикають простір навколо дочки, що посилює враження її приреченості. Художник акцентує увагу на образі дівчини не тільки за допомогою композиції, а й кольору, зобразивши її в рожевуватій блузі, яка виділяється у стриманому, дещо одноманітному колориті полотна. Трагічність сюжету картини посилює стан природи: наближається гроза, хмари поступово вкривають небо.

Щоб достовірно відобразити згадану подію, Микола Пимоненко спеціально їздив до Кременця, де зробив численні малюнки й етюди краєвидів і типів місцевого єврейського населення.

Відомо багато видань листівок-фоторепродукцій цієї картини (декілька десятків) з двох варіантів картини «Жертва фанатизму». На одній із них художник зобразив кіз, що мирно паслися поряд із розлюченим натовпом.

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Жертва фанатизму", 1899

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

Фрагмент з одного з варіантів картини "Жертва фанатизму", 1899


З 1899 і до кінця життя Пимоненко - дійсний член Товариства пересувних художніх виставок. Член Товариства мюнхенських художників і Паризького інтернаціонального союзу мистецтв та літератури.

У полотнах художника 1890-х років через деяку одноманітність, сухуватість живопису стан і настрій природи передано ще не дуже виразно. З перших років XX сторіччя колорит його творів стає багатшим, а манера письма вільнішою. Уперше ці риси чітко виявилися в полотнах «Вечоріє»  і «Брід», де художник показав поетичну красу простих мотивів природи і на їх тлі — сцени з життя сільських дітей.

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Вечоріє", 1900

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Гуси, додому", 1911

' и*т i à </'",Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"З лісу", 1900

____Ü 1,'ÍHMV,Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Брід", 1901

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Коляда"

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Перед грозою", 1906


Ще одна картина, що очевидно має дві авторські копії має назву «У похід». При порівнянні листівки із цією назвою, виданою до революції, з листівкою, виданою у 1962 році, можна встановити, що вони зроблені із двох оригіналів, що відрізнялися елементами пейзажу та датуванням. Перша листівка відтворює основний варіант картини «У похід», яка була написана у 1901 році на замовлення командуючого військами Київського військового округу і наразі втрачена. Друга — варіант 1902 року, що належить Київському музею українського мистецтва. Не виявлено місцезнаходження авторської копії цієї картини, виконаної аквареллю. Багатоколірна репродукція цього варіанту була відтворена на листівці видавництва Гр. Гануляка у Львові, 1917 року.

В картині «У похід» подія — прощання козаків з рідними — відображена ніби у розвитку. На першому плані композиції козак, прощаючись з коханою дівчиною, ще стоїть; далі, біля великого гурту людей зображено вершника, з пози якого видно, що він лише на мить затримався біля своїх рідних і ось-ось вирушить у путь; вдалині дівчина проводжає козацький загін, що вже виїжджає з села. У такій композиційній побудові відчувається детальна розповідність, нерідко притаманна українським народним історичним пісням.

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"У похід", 1901, олія


У 1904 році Пимоненко створив акварель під тією ж назвою. Але тут уже на перший план виходить лірика: йдучи у похід, козак прощається з нареченою. Акварель виконана спеціально для листівки та має самостійну художню цінність.

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"У похід", 1904, акварель

 мпйн *7 .Лл) • * iWP*y,’j ^жч\*ГггЯВ:ft ч.ОГ>Дк-У иЛ VНУ а) лV УЛ<'й* .»» ,lw к.' V&i-Vv-* ¿X:' Vv3 os. ¿.jœwàCia 1 \?щ ■L ¿2 У^ШРжшЬiш5ft <г iAii¿ .ч «»v\ ‘лЧ| ,■ .л 4 *^УОД |AKL№ Wv "г V4r * 0CIN v*v ’хжгв J; J\vÄ * •‘íV','w u .. _ . \ •Л, - .IT- . \ •" Г^Л«А*/ i - &ц У \ * vfl Kr^i
"Українська ніч", 1905

vVft>2f ■or mm j&T'.rr: t ' :•' •• • . :>. ' ' Xv - I-V,Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Київська квіткарка", 1908

Y JTxMtH&uq i к. . / jn !;■ ** > й *т - • д - 7/Ч.'. '" / • - J/J w JÆ "*п к Л с ШС: ^ЯГ' V |у 1"п *í " («1 Зя 4 >\/,Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Ідилія", 1908

 «и ЩШшЯШЛ aifÈk&t TÄW- k iW^ ¡¡.Аш ь ■ §ШьжМШ Н1ЯЯют- *- ШШ- ■Р® 1 * '• 3úA&?W$^f**FWfí ¡г щ . * Ímim№ H « BKjTn,Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Побачення", 1908

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Суперниці"/ "Біля криниці", 1909


Листівка «Проводи новобранців» — репродукція картини Пимоненка «Призив запасних». Картина була відгуком на події російсько-японської війни 1904-1905 років. У Київському музеї українського мистецтва зберігся ескіз до цієї роботи.

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота
Пимоненко — визнаний майстер побутового жанру. Теми і сюжети його творчості невибагливі, життєві, тим, безперечно, глибоко вражаючі і хвилюючі. Увага митця зосереджена на показі праці, побуту, звичаїв, повсякденного життя селянства (весілля, побачення, повернення з роботи, сватання, тощо). Картинам Пимоненка властиві глибокий гуманізм, народність. Вони свідчать про прекрасне знання художником життя укра­їнського народу, вміння бачити і переда­вати красу і поезію його життя. 

У більшості творів Пимоненка дія відбувається на тлі краєвиду. В цій особливості виявилася характерна риса українського живопису кінця XIX — початку XX сторіччя — проникнення пейзажу в інші жанри. У більшості робіт майстра, як і в пейзажному живописі того періоду, виявлене лірико-поетичне, оптимістичне начало. Лише в деяких його картинах природа сповнена суму або має драматичне забарвлення.

Збереглася фотографія Миколи Пимоненка в інтер'єрі його майстерні. Перед ним на мольберті стоїть значних розмірів полотно «Гопак» із зображенням танцюючої дівчини. Такою — веселою, темпераментною «увірвалася» українська селянка в світ рафінованого паризького життя. Картина з успіхом експонувалася на виставці в паризькому Салоні (1909), і її придбав музей Лувру.

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

Окрім Лувру, творчістю Пимоненко зацікавилися і в Німеччині. У 1904 році один з мюнхенський музеїв придбав картину «Великий четвер». У Національному художньому музеї зберігається авторська копія картини менших розмірів кінця 1900-х.

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Великий четвер", 1900

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Сінокіс", раніше 1912


В картині «Додому» художник  створив образ гіркого п’яниці, який ледве доплентався до свого подвір’я. Біля хати на п’яного чекає «привітна» дружина з дрючком. Картина без дозволу художника стала прототипом горілчаної етикетки «Спотыкачъ», що випускається горілчаним фабрикантом Миколою Шустовим з "Шустов и сыновья"

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Додому"

иш - л ■ ■L ИРГ riÉÉMÉHBB,Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Додому" - репродукція, яка тиражувалась на листівці


Микола Пимоненко невдовзі отримує неприємний лист з Москви від колег-художників з Товариства передвижників: "Ми вважали тебе чесною людиною і нашим товаришем, яким пишалися, обрали тебе членом нашого суспільства за популярність в художньому світі, став академіком, але, виявляється, тобі цього мало! Ти пустився на низькі, підлі речі, зганьбив всю нашу громаду, ти продав право на друкування своєї картини "до будинку" Шустову - горілчаному фабриканта, для етикетки до горілки. Приїжджай до Москви, полюбуйся, яку влаштували тобі рекламу: дев'ять осіб за кількістю букв "Спотыкачъ'" дефілюють по всіх вулицях Москви з твоєї картиною..." 

Треба зауважити, що Микола Шустов вже на той час був відомим російським підприємцем, власником найбільшої компанії з виробництва алкогольної продукції в царській Росії кінця XIX століття, а ще був відомий оригінальною і досить агресивною рекламною кампанією, яка дозволила йому швидко виділитися із загальної маси інших підприємців. 

Отримавши звинувачувальний лист, Микола Пимоненко негайно відправився з Києва в Москву. При зустрічі підприємець Шустов клявся: жодної картини "Додому" він в очі не бачив, про художника Пимоненка ніколи не чув, бо на виставки зроду не ходив. Йому просто сподобалася листівка: а таких у всіх книжкових крамницях повно. Ну а якщо з'явився сам автор, то він готовий заплатити скільки треба. Однак Пимоненко грошей не взяв, а подав на фабриканта скаргу в суд, який і виніс вердикт: Шустов повинен покрити витрати по справі, знищити етикетку і вилучити з продажу в магазинах все пляшки "Спотыкачъ".

аохэЛт l/ H,Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота
Карбування на портсигарі з сюжетом з полотна «Додому»


Творчий спадок художника налічує декілька сотень завершених картин. Однак доля багатьох його творів невідома. Деякі картини були продані з виставок і потрапили в провінційні містечка Росії, деякі опинились в музеях іноземних країн. Більшість його творінь було втрачено в роки Великої Вітчизняної війни, зокрема і під час пограбувань Київського музею українського мистецтва.

Про втрачені картини Пимоненка розповідають репродукції його робіт на художніх листівках, надрукованих до революції та пізніше. Листівки з репродукціями картин Пимоненко випускались українськими, російськими та іноземними видавництвами. Наразі відомо біля 70 видів таких листівок. Лише третина відтворених оригіналів зберігається у музеях на пострадянському просторі та приватних колекціях. Аналізувати інші картини можна лише за їхніми репродукціями.

Листівки з репродукціями картин художника, що були надруковані ще за його життя, випускалися по мірі їх появи на виставках. Зникли з поля зору мистецтвознавців роботи Пимоненка, відтворені на листівках видавництва «Рассвет»: «Шалунья», «У колодца», «У ручья», «На сенокосе», «Лето» та ін. Оскільки це видавництво, купуючи картини, користувалося винятковим правом на їх репродукції, саме ці картини художника ніде, окрім листівок, не зустрічаються. Де знаходяться оригінали, встановити не вдалося. Тому цінність гарно підібраної та систематизованої колекції листівок, що відтворюють картини М.К. Пимоненко, безсумнівна. Така колекція не тільки допомагає глибше вивчити творчість художника, але й веде втраченими слідами.

У 2006 році був поставлений «абсолютний світовий рекорд продажів художника Пимоненка»— полотно «Продавщиця полотна» було продано з аукціону за 160 тисяч доларів США.

Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,арт,Искусство,длиннопост,разная политота

"Продавщиця полотна", 1901


Посилання на джерела: https://unc.ua/uk/pochitat/sl-di-vtrachenih-shedevr-v-mikola-pimonenko-57

http://culturalprogress.blogspot.com/2013/03/blog-post_1710.html

https://sverediuk.com.ua/ukrayinskiy-hudozhnik-mikola-pimonenko/

https://kulturologia.ru/blogs/160518/38941/

Развернуть

Константин Батин картина маслом натюрморт Traditional art art 

Константин Батин,картина маслом,натюрморт,Traditional art,art,арт
Развернуть

Моя Україна фэндомы разная политота 

Реліз книги "Вогневир - Flameström" 2020. Трейлер. Арти. Та уривок тексту.

Зимою чи навесні 2020 року побачить світ книга в жанрі темного епічного фентезі у сеттінгу Київської Русі "Вогневир" (Flameström") письменника Володимира Кузнєцова. Зараз триває передзамовлення на сайті Воля https://thewill.com.ua/catalog/kniga-vognevir/
"Нікому не уникнути Вогняного Виру. Від нього не сховатися, не втекти – він затягне у себе, загорне в палаючи обійми. Війна прийшла на нашу землю – війна, дотепер небачена й незнана. Незчислена орда. Смертоносні машини. Чорні чари. Війна не чує благань. Війна поглинає слабких. Хто наважиться постати на її шляху?"
Спільнота видання в мордокнизі https://www.facebook.com/vognevyr/

Синописис:
Рутенія, край багатих міст та прадавніх лісів, зазнає нищівного нападу. З-за східного обрію, з безкраїх степів насувається Навала безжальних воїв, химерних чудовиськ та темних чаклунів, неспинна у прагненні жахливішім навіть за нищення та руйнування. Рутенські князі готуються зустріти цього найстрашнішого з ворогів. Але до того, чи подолані будуть кровна ворожнеча та зрадництво? Чи постануть на допомогу старі спільники та давні суперники? Банди варягів-найманців півночі, лицарські ордени жемайтів з хоругвами, намальованими вовчою кров’ю, охляла, але ще могутня Ромейська держава, сильна золотом та чарами, волелюбні сівергородці, що не визнають над собою ніякої  влади… Прадавнє чародійство, духи Праві та Наві, а з ними – чудовиська, повні ненависті до людства.
В якості бонусу до передзамовлення  -  ексклюзивна суперобкладинка.
Моя Україна,фэндомы,разная политота
Уривок з тексту чіпляє. Мова досить мальовнича, що в купі з багатим сеттингом, щедро здобреним всілякою східнослов'янською нежиттю, обіцяє захопливе чтиво.
Уривок.
Селище було невелике – з десяток халуп, низьких, ледь не по стріхи заглиблених в землю, кільцем стояли довкруж невеличкого майдану з колодязем-журавлем. Біля колодязю лежав мертвий собака – роздутий як діжка, з висолопленим, чорним язиком. Над селом висіла глуха, мертвотна тиша – здавалося, навіть мала пташка не наважувалася завести поблизу своєї ранкової пісні. Тільки листя шепотіло на вітру, та стиха скрипіли віти.
Один з вояків висадив ногою двері ближньої халупи. Темрява, що панувала там, наче дим вивернулася назовні. Не наважившись перетнути порога, варяг нахилився, вдивляючись в чорне хатнє нутро.
- Мертві! – гукнув нарешті, і в голосі його лунав острах. – Всі мертві. Чоловік, дружина, дітлашня. Разом лежать…
- Прокляте місце… зачароване… - пролунав поміж воїнів пошепт, та ущухнув, тільки-но Віґдіс озирнулася.
Варяженка пройшла до колодязя, зазирнула в нього. Поміркувавши хвилину, вхопила журавля та занурила. Зі скреготом у присвітанковій тиші він опустився, хлюпнуло в глибині відро…
Складений з колод зруб наче вибухнув, чорна вода вдарило в хмарне небо, а за мить крижані бризки дощем впали на людей, що стояли поблизу. Нестерпний сморід вдарив у ніздрі, змусивши варягів відсахнутися – від води тхнуло мертвотою та падлом. Віґдіс, відкинута на декілька кроків, з повним люті стогоном відкинула колоду, що придавила їй ноги. З колодязя ж випросталася рука – біла як полотно, лискуча, з довгими чорними нігтями. За нею випросталася друга, а потім і голова – надута наче пухир, з чорним, проваленим носом, виряченими скляними очами, роззявленим синім ротом, в якому за білястими уламками зубів ворушилося щось темне й шпичасте.
   Потопельник, здоровезний як ведмідь, вибрався назовні. Голе тіло його, роздуте, як кухва, вкрите було темними плямами, чорними мацаками на ньому звивалися жирні п’явки, а величезний крендюх здригався і ворушився. Груди його були вкрити глибокими розрізами – хтось добряче пошматував зашкарублу шкіру, залишивши на ній довгу низку чаклунських знаків. Такі ж були й на плечах та мерця, менші – на долонях і чолі.
- Чого заклякли?! –ревнув Матс. – Заціпило? Рубайте потвору!
- Стояти!!! – перекрила його Віґдіс, вже на рівних, з мечем напоготові. – Всі в кільце. Пильнуйте, браття! Зараз почнеться…
З глухим ревінням потопельник посунув на Віґдіс. Та зустріла його спокійно, низько нахиливши голову, виставивши перед собою щит і меч. Щосили ляснула клинком по залізному обручу щита:
- Нуж бо, стерво! Потіш мя – я чекаю!
Розбуджені жахливим ревінням велетня, з халуп навколо почали вилазити мертві. Були вони темні і й покручені, наче старі корчаги, немов смерть прийшла до них в невимовних стражданнях. Рухалися, наче понівечені ляльки, шкутильгаючи і розхитуючись, затиналися, й падали, зводилися чи повзли… але робили це неймовірно швидко і з безтямною впертістю. Серця варягів не вдарили й тричі, як перші мерці вже дісталися їх.

Моя Україна,фэндомы,разная политота
 § i A 5,Моя Україна,фэндомы,разная политота
w 11 мй^ / ¿ijn ’ ' ■/ ЖК w^J.g щ^Жг Í3! ЧгИод^Н Il í iJ ■’ i хл ill 1,Моя Україна,фэндомы,разная политота
Моя Україна,фэндомы,разная политота

 V ц '' шЛ Л i V,Моя Україна,фэндомы,разная политота

Развернуть

Моя Україна фэндомы одежда вишиванка Вышиванка Спадок украшения девушки разная политота 

Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.3

Частина 1 - http://joy.reactor.cc/post/4534904

Частина 2 - http://joy.reactor.cc/post/4535580


Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка)


Херсонська обл. Великолепетинський район

Модель: Вероніка Давиденко – журналіст телеканалу ICTV, захоплюється народною культурою та усіляко підтримує її. Хобі – театр, література та яскраві люди. 

Колюче намисто - один з різновидів традиційного намиста. Намисто виготовлялося з тонких коралів, нарізаних у формі трубочок, або продовгуватих циліндриків. Кінці кількох разків намиста кріпили разом та оздоблювали одною - трьома кольоровими стрічками, що зав’язувалися на шиї та звисали по спині.


Львівська обл. Яворівський район


Модель: Ірина Дрогомирецька – захоплюється українським традиційним вбранням, зокрема вишитими сорочками. Героїня сама вчиться вишивати, освоює різноманітні техніки. До того ж, у вільний від навчання час, працює в родинній майстерні вишиття. 

Бавниця – невисокий обруч з полотна, оздоблений тканням , або вишивкою червоним та жовтогарячим кольором. Поверх неї надягали білу полотняну хустку, вишиту на одному з кінців квітчастим узором (китиця або гільце). Над чолом хустку закладалали спецільною складою -”ріжок” або “дзьобик”. Вдови чи старші жінки носили бавниці з перевагою синього кольору. 

Шорц – локальна назва святкової спідниці, що побутувала на Львівщині. Ткали її у повздовжні різнокольорові смуги льняними, бавовняними та вовняними нитками по білому тлі, та закладали у дібні складки - збиранки.


Дніпропетровська обл. Дніпровський район


Модель: Ольга Троян – засновниця прикрасної майстерні «MAKOVIYA». Займається дослідженням та відтворенням традиційних українських прикрас та святкових жіночих головних уборів. 

Очіпок - стародавній головний убір заміжніх жінок, під який ховали волосся. Шився з парчі, оксамиту, шовку та інших дорогих крамних тканин у формі шапочки з твердою основою з полотна проклеєного тістом. Щоб заховати волося під очіпок, його намотували на спеціальний обруч – кибалку, або ж заплітали в коси та викладали зверху «в коронку». 

“Крамну” юпку шили з купованої мануфактурної тканини – черкасину, китайки, а найчастіше – набійки. На Дніпропетровщині ій притаманний характерний квадратний виріз горловини, який оздоблювали вистрочками, зборками, смужками тканини. Подекуди юпки утеплювали – між тканиною та підкладкою прокладали шар вати, фіксуючи його ручним, а пізніше машинним вистьобуванням. 

Дрібні речі зберігали в невеликій накладній кишені. Для зручності її кріпили до пояса з шільного крамного матеріалу та прикрашали машинним вистрочуванням різнокольоровими бавовняними нитками.


Луганська обл. Кремінський район


Модель: Сусанна Карпенко – співачка, співкерівниця фольклорного гурту «Божичі» та «Школи традиційного народного танцю». 

Завіска - локальна назва фартуха на Луганщині. Святкові завіски шили з білого полотна, оздоблювали вишивкою та мереживом, на відміну від буденних, що були виготовлені з дешевих фабричних тканин іноді зі скромною обшивкою з тасьми. 

Сережки – один із найдавніших видів жіночих вушних прикрас. В Україні подекуди дівчаткам проколювали вуха в дворічному віці. Діти носили мідні, а дівчата та жінки - срібні, позолочені, зрідка золоті сережки. Іноді їх виготовляли з монет, що скріплювались між собою, або доповнювались металевими квітковими розетками.


Чернівецька обл. Заставнівський район


Модель: Діана Гоменюк. Героїня ролику захоплюється українською традиційною культурою, зокрема старовинними жіночими прикрасами, має власну невеличку колекцію.

«Нашийна прикраса – салба, поширена виключно на Буковині, складається з нашитих рядами срібних монет, які кріпляться на текстильну основу. Жінки та дівчата виготовляли такі прикраси в домашніх умовах. В деяких салбах можна нарахувати аж 120 монет!

Мінтян – своєрідна хутряна довга безрукавка, оздоблена тхорячим хутром, яскравою аплікацією із сап’яну, та вишивкою. 

«Засвітити волоссям» - давній термін, що означав ходити з непокритою головою. Для заміжньої жінки це вважалось тяжким гріхом. Буковинки покривали голову нафрамою – домотканою, тонкою, візерунчастою тканиною, що мала довжину до 3 метрів.» - Марічка Квітка, консультант проекту СПАДОК. 


Развернуть

Моя Україна фэндомы історія України ведьмы нечисть длиннопост инквизиция разная политота 

Інквізиція по-українськи

У 15–18 століттях Європу лихоманила відьомська істерія. Стратили десятки тисяч людей. На українських землях масових репресій не сталося, але й цілком безпечно підозрювані у чаклунстві тут не почувалися.

Одним з яскравих проявів так званої «нічної віри» (К. Юнг) українців були народні перекази про відьом, злих духів жіночого роду. Вважається, що перекази про відьом принесені циганами з Індії. У руських слово «відьма» майже завжди супроводжувалося епітетом «київська». Київські відьми регулярно влаштовували шабаші на Лисій Горі під Києвом. Були також відьмаки, відьмуни, відьмарі — відьми «чоловічої» статі. Народна демонологія вирізняла серед демонічних істот природжених і навчених. Наводилися точні прикмети, за якими можна було розпізнати цього монстра. В природженого відьмака не може бути вусів, бороди, і взагалі волосся на тілі. В нього зовсім немає статевих органів, але є невеличкий хвостик із чотирма волосинками. Зображення в його зіницях перевернене догори ногами. Вихідний отвір для душі знаходиться під колінною чашечкою, або під стегном, або під куприком. 

Цьому двохдушнику — людині-демону приписували надприродні здібності. Він, приміром, може вийняти в людини очі й по­вернути їх на місце; подути в рота — випадуть усі зуби; він керує бджолами й розганяє хмари. Після смерті відьмак перетворюється на упиря. Для того щоб цього не сталося, народні демонологи радили відрубати йому голову, покласти в могильну яму обличчям донизу й забити в рота кіл, а біля самої могили тричі розсипати мак (вважалося, що відьмак буде його рахувати й не встигне вчасно вийти з могили).

Звична для нас дуля вважалася образливим жестом, оберегом від нечистої сили й була незамінним народним засобом визначення відьми. Так, у Харківській губернії рекомендувалося прийти під неділю до житла відьми, стати спиною доглухої стіни, повернути голову назад, три рази плюнути і тикнути в це місце дулю. Вважалося, що вранці відьма сама обов’язково прийде до вас і запитає: «Нащо ти мені дулю давав?». 

Ще один спосіб розпізнання відьом: під час свята, проходячи повз жінок, слід надягти картуза навпаки і тримати дві дулі: однув кишені, а другу за пазухою. Якщо жінки почнуть лаятися, отже, вони відьми. 

Моя Україна,фэндомы,історія України,ведьмы,нечисть,длиннопост,инквизиция,разная политота

Автор «Словаря живого великорусского языка» ВолодимирДаль розповідає таку трагікомічну історію з життя малоросійських «відьом». Одна п’яна баба, посварившись із сусідкою, прийшла до суду й заявила, що її противниця забирає всю росу. А в цей час і справді не було роси. «Відьму» негайно схопили, судили й спалили. Проспавшись, наклепниця знову заявилася до суду й покаялася: мовляв, обмовила. Почувши таке з зінання, судді тільки сказали: «От тобі й раз!».

Моя Україна,фэндомы,історія України,ведьмы,нечисть,длиннопост,инквизиция,разная политота

Першою відомою нам жертвою забобонів на українських теренах є Настася Чагрівна. 1171 року коханку галицького князя Ярослава Осмомисла внаслідок інтриг боярів оголосили відьмою і спалили на вогнищі. Масштабне переслідування чаклунів почнеться у 16–17 століттях, коли в багатьох європейських країнах чарування буде серед найстрашніших злочинів. Вважалося, що відьма укладала договір з Дияволом, що перетворювало її на ворога всього людства. Оскільки довести факт такої угоди було складно, зізнання витягали з підозрюваних тортурами. 

(на малюнку: галицькі бояри тягнуть на багаття фаворитку князя Ярослава Осмомисла, малюнок Клавдія Лебедєва. Джерело: Електронна енциклопедія і бібліотека Руніверс)

I Mifltf Jt f L ’ A / . - A ’ X i ^ |r*\ i» ¡ш Л, ж-i ^,Моя Україна,фэндомы,історія України,ведьмы,нечисть,длиннопост,инквизиция,разная политота

В архівах можна знайти чимало справ про чари, але найчастіше вони виглядають як дрібний злочин або розслідування побутової сварки. Поблажливе ставлення місцевих суддів до відьом мало низку причин.

- Правники не вірили в зв’язок з Дияволом. Для доведення провини мали з’явитися свідки, а тортури зазвичай не застосовувалися.

- Злочин відьми полягав у завданні конкретної шкоди конкретній людині, тому покарання призначали бути еквівалентним завданим збиткам.

- Судді досить вільно послуговувалися нормами права, й підозрювані відбувалися «суворим попередженням».

- Справи про чари не мали чіткої юрисдикції. На Лівобережній Україні траплялися випадки, коли світські та духовні суди спихали один одному підозрювану відьму, не бажаючи починати процес. 

Але то були випадки, коли постраждала сторона шукала справедливості в суді. Так траплялося не завжди.

Моя Україна,фэндомы,історія України,ведьмы,нечисть,длиннопост,инквизиция,разная политота

Смерть Москаленчихи

На початку 1740-х років в селі Обухівка на Миргородщині сталася пошесть на худобу. Селяни знаходили на стріхах та полях «завитки» — специфічним чином скручені колоски, що їх начебто робила відьма, аби зурочити врожай, господарів чи їхню худобу.

Підозра впала на місцеву жительку Вівдю Москаленчиху: одного разу, коли вона пасла сільських коней, кобила війта повернулася з вистриженою гривою, а після того половина його стайні здохла. На сусідньому хуторі знайшли знахаря, котрий начебто міг знайти «шкодуючого чародія». Знахар приїхав, випив зо дві чарки горілки і оголосив Москаленчиху відьмою.

Сусідку «взяли під арешт», але сотник і священики відмахнулися від справи. Тоді селяни «всеобще» вирішили Вівдю спалити. Викотили на роздоріжжя велику бочку, запхнули туди жінку, облили дьогтем і підпалили. Попіл закопали, а над могилою вбили осиковий кілок.

Цей випадок потягнув за собою судове слідство, що тривало десять років. Остаточний присуд належав гетьману: призвідців та головних учасників було жорстоко покарано за вчинення самосуду. Сам факт спалення селянами відьми є лише вершиною айсберга соціальних взаємин. Це убивство було кульмінаційним моментом, якому передувала довга історія сусідських та родинних взаємин, майнових інтересів, стосунків сільської громади і місцевої духовної та світської влади - і все це в атмосфері вірування у чаклунство. Задокументованих джерел про самосуди, подібних до випадку спалення Вівді Москаленчихи, трапляється дуже мало, зазвичай справи зі з винуваченням у відьмовстві розглядалися в рамках офіційного судочинства. У багатьох випадках самосуду справа не доходила до офіційного розслідування, а тому такі випадки лишалися незадокументованими. 

Моя Україна,фэндомы,історія України,ведьмы,нечисть,длиннопост,инквизиция,разная политота

Цап-відбувайло

Обухівські селяни знали, що «яко издавна слишно, что ведям палят», хоч суди не виносили подібних вироків. Людина з поганою репутацією ставала для наляканих сусідів цапом-відбувайлом за епідемію, неврожай, голод. У випадку з Москаленчихою призвідці самосуду з часом були покарані, однак в часи масової істерії спалення могло ініціюватися місцевою владою, тоді винуватців ніхто не шукав.

«Мор бул в Миропольї і в Барановці. І попалили відьми в Мирополю для перестятя мору, ано єще горше мерло. І в Барановці знашли відьм кілька і боялися палити, аби не горій було», — "Острозький літописець" за 1624 рік

У 1720 році на півдні Волині бушувала епідемія. Жителі Красилова були впевнені, що хворобу наслала відьма, і запідозрили в тому сторічну Проську Каплунку. З відома містечкового управителя жінку зачинили в тюрмі, де вона просиділа п’ять днів, поки люди розшукували знахаря для підтвердження своїх підозр. За цей час родичі Каплунки випросили управителя відпустити стару, і разом з нею виїхали з міста.

Але тут повернулися гінці від знахаря, який підтвердив, що Каплунка — відьма. Натовп рушив до її схованки. Бабу з зятем привезли на роздоріжжя. Проську закопали по плечі в землю, накидали зверху дров і підпалили. Опісля змусили зятя привезти зі свого млина жорновий камінь, яким завалили місце страти.

Моя Україна,фэндомы,історія України,ведьмы,нечисть,длиннопост,инквизиция,разная политота

Страшний сон Дракули

У чаклунстві звинувачували не тільки жінок. Не менше за відьом боялися упирів, які теж були здатні спричиняти епідемії та неврожаї. Згідно з народними віруваннями, упир має подобу звичайної людини та за походженням може бути сином відьми й чорта або трупом, в якого вселилась нечиста сила. Упирі відрізняються злою вдачею та полюбляють капостити людям.

Карпати здавна вважалися містичним регіоном, країною, депанують мольфари — злі духи, різновид чортів. М. А. Орлову своїй книзі «Історія зносин людини з дияволом» називає карпатський регіон класичною країною вампіризму. Так, як приклад, можна також навести легенду про гору Чорногору в Карпатах, куди злітаються неприкаяні душі самогубців, повішеників і потопельників. Там вони під наглядом чортів кують град й у величезних хмарах розносять його по всьому світові.

1738 року в селі Гуменець на Поділлі сталося ритуальне вбивство вампіра. Аби вберегти своє село від пошесті, жителі вночі обходили його хресною ходою. У полі натрапили на шляхтича Михайла Матковського з сусіднього села, який блукав з вуздечкою в руках, шукаючи зниклих коней. Підозрюючи в ньому упиря, парубки жорстоко побили Матковського. Ледве той дістався дому, як з Гуменця прибіг посланець, дізнатися, чи він живий. Ще до світанку дім шляхтича оточили люди з рушницями, косами й ціпами. До полудня чекали, що його видадуть, а потім штурмували будинок.

Бідолаху привели до Гуменця, де всипали йому 50 ударів. Попри твердження Матковського про невинуватість у поширенні епідемії, селяни за підтримки місцевої шляхти і священика вирішили його спалити.

Ритуальна страта вимагала підготовки. Вирізали смужку сиром’ятної шкіри, обв’язали голову жертви, за вуха підклали камінці. Засунули палицю у вузол ременя, почали крутити, сильно стискаючи жертві череп. Хтось замазав Матковському рот свіжим гноєм, а дяк зав’язав йому очі ганчіркою, перед тим вмочивши її в дьоготь. Після влаштували величезне вогнище, на якому спалили нещасного.

Моя Україна,фэндомы,історія України,ведьмы,нечисть,длиннопост,инквизиция,разная политота

(на малюнку чоловіки вбивають вампіра в могилі. Румунія, гравюра 1893 року.)

îûo „Фаппгн be? «flimiír«" in ül um ii и i tu. Orlflinnl¿ciiímmift ион о г. c^cl.,Моя Україна,фэндомы,історія України,ведьмы,нечисть,длиннопост,инквизиция,разная политота

Іван Франко написав у журналі «Кіевская старина» публікацію «СОЖЖЕНІЕ УПЫРЕЙ ВЪ с. НАГУЕВИЧАХЪ ВЪ 1831 г.» Щоб читач міг зорієнтуватися – цього року англійський природознавець Роберт Браун виявив у клітині ядро, Микола І скасував маґдебурзьке право по всій Україні, крім Києва, а також відбулася масштабна епідемія холери. 

Головними дійовими особами подій у Нагуєвичах стали упирі. Саме їх селяни в Нагуєвичах вважали винуватцями епідемії холери. Епідемії жахали людей, та ніхто точно не знав, що є їхньою причиною. 
Ось що про це пише Франко: «Неудивительно поэтому, что такое страшное бѢдствіе, постигшее нашъ народъ, должно было глубоко потрясти все его моральное существо и моментально пробудить къ жизни разныя темныя силы, дремлющія, но не исчезнувшія въ глубинѢ души народной. СуевѢрный страхъ передъ упырями безспорно принадлежалъ къ такимъ темнымъ силамъ, и вотъ въ самый разгаръ эдидеміи страхъ этотъ доводитъ народъ до ужасной расправы — сожженія нѢсколькихъ человѢкъ».
Далі Франко цитує записки ієромонаха Косака, який, виїжджаючи із Нагуєвичів, побачив на околицях села велике попелище. Коли той поцікавився, що це все означає, місцевий житель відповів, що тут «палили упирів», які «підтинали людей» в холеру. Ієромонах не на жарт злякався, і поцікавився тим, як селяни взнавали, хто упир.
«А бувъ тутъ у сели, — разсказываетъ съ наивнымъ суевѢріемъ человѢкъ, — такый хлопець; той ходывъ видъ хаты до хаты та по волоссю на грудяхъ пизнававъ упыривъ. Тыхъ заразъ бралы и тутъ на пастивныку терновымъ огнемъ палылы». Достатньо було лише, щоб на тебе вказав якийсь «хлопець», щоб тебе кинули у вогонь. Добре, що хоч про цей випадок прознала цісарська влада, «зъихала зъ Самбора комисія, та килькадесять хлопивъ забрала до криминалу, божъ то не мало людей и то добрыхъ господаривъ, на стосахъ попалылы». 

Моя Україна,фэндомы,історія України,ведьмы,нечисть,длиннопост,инквизиция,разная политота

Потім Косак дізнався, що упирів палили не лише в Нагуєвичах, а й у багатьох інших селах. Мужики навіть хотіли спалити ректора одного з монастирів, вважаючи його «найстаршим упирем».
Далі Франко подає матеріал, який його дружина Ольга записала після розмови із очевидцями тих подій. Коваль Сеня Буцяк розповідає, що семилітній хлопець Гаврилко, батьки якого померли від холери, сказав своїм друзям-ровесникам, що це упирі нищать людей. На резонне питання: «А звідки ти знаєш?», Гаврилко відповів: «Бо я й самъ упыръ. Я самъ свого тату й маму потявъ. И знаете, ничыя мни кровъ не була така солодка, якъ ихъ».
На наступний день після служби божої зігнали усіх людей коло цвинтаря та наказали Гаврилкові впізнавати, хто з них – упир. Гаврилко вказав на сімох чоловіків. На цей раз ознакою упирів стало сире полотно, перев’язане попід коліно.
Перший «упир» був найбагатшою людиною села – Вольчаком. Його скували ланцюгами та тягали по вогню доки той повністю не обгорів та й покинули майже живого. І що б ви думали? Вольчак вижив, одужав та ще й прожив сім років!
Другий упир – Ступак зі словами: «А хочете, щобымъ горивъ, то най вамъ и такъ буде!», сам кинувся в вогонь. 
Третього – Саляка – перевели босим через вогонь, після чого той зізнався, що він упир, але й пообіцяв, що якщо йому збережуть життя, він зробить так, щоб ніхто в селі не хворів. Шляхтич Левицький, який був присутній при цьому дійстві, відповів, що якщо Саляк вилікує його хвору доньку – його не чіпатимуть. Салака повели пасовиськом до дому шляхтича, та той вирвався і став втікати. І так втікав, що від його попечених ніг м'ясо шматками відпадало! Втік до сусіднього села, де й сховався. Там його виходили пастухи й він також одужав. 

Інших упирів попекли на вогні та й залишили скованими лежати коло попелища. Їхні дружини носили з дому молоко та обливали їх, бо молоко вважалися ліками від опіків. Деякі із скалічених «упирів» промучилися тиждень, поки не померли.

Моя Україна,фэндомы,історія України,ведьмы,нечисть,длиннопост,инквизиция,разная политота

З панами й свинями не знайся

Суди теж не завжди були поблажливими, коли в ролі постраждалої виступала людина значно вищого статусу, ніж підозрюваний. 1730 року шляхтич Лукаш Малинський звинуватив свою селянку Марину Перисту: та начебто похвалялася, що зможе зачарувати пана і вже підкорила своїй силі його дружину. Хоч у цьому випадку ніхто не захворів і не помер, до Марини двічі застосовували тортури. Вона не визнала себе винною, тож за законом її слід було відпустити. Але зробили виняток — стратили.

Найгучніша українська справа за участю можновладців — «полювання» гетьмана Івана Брюховецького.

1667 року він спалив за раз аж шістьох «відьом», серед яких була дружина гадяцького полковника. Цей випадок дуже нагадує переслідування на Заході, адже «чаклункам» інкримінувалося викрадення ненародженої дитини з утроби гетьманової дружини і надсилання хвороби, від якої Брюховецький з дружиною ледь не сконали. Говорили, що жінкам допомагали демони у вигляді мишей і котів — повний комплект типових для західноєвропейської відьми звинувачень.

Моя Україна,фэндомы,історія України,ведьмы,нечисть,длиннопост,инквизиция,разная политота

Для українців загалом характерне в цілому іронічне ставлення до нечистої сили. Пізніше демонологічний світ представлений переважно в комедійному плані, що помітив свого часу і В. Даль. Відомо, наприклад, що аж до початку XX століття на Закарпатті велася справжнісінька торгівля з дияволом. Угоди укладалися через особливих посередників, іменованих «непростими», «віщунами», «веждунами». З їхньою допомогою можна було закласти душу свою чи дитини або просто худобу для отримання певної вигоди. Крім того, українські селяни намагалися роздобути нечисту силу як прислугу. Згідно з народною легендою можна навіть «народити», буквально виносити свого маленького домашнього біса. 

Хованець (годованець, вихованець) — дух, що збагачує свого хазяїна. Згідно з народними повір’ями, хованець або виходив із викидня через сім років після аборту (цікаво, яким чином?), або із «зноску» — маленького яєчка чорної курки, знесеного наприкінці яйценосіння, яке треба було носити протягом дев’ятиднів під пахвою лівої руки. При цьому не можна було вмиватися, стригти нігті, молитися, хреститися. Якщо не доносиш — може замучити до смерті. Чортеня, що вилупилося, слід годувати одними галушками й обов’язково без солі, бо сіль призводила до буйства духу, по-нашому — полтергейсту: поб’є посуд, виб’є хазяїну очі, а йдучи, забере із собою щастя. Смертельну небезпеку для Хованця являв грім. Ударом навідліг його можна умертвити, а ударом буковою паличкою по голові — воскресити. 

Приблизно з середини 18 століття закони забороняють переслідування чаклунства у судовому порядку, проте українські суди розглядають такі справи ще й на початку 19-го. Віра у знахарів, відьом та упирів живе серед селян й надалі. Аж до 20 століття траплялися самосуди, коли вони били «відьму», розкопували чи заливали водою могилу «упиря».

Посилання на джерела: 

https://was.media/uk/2019-02-05-inkvizicija-po-ukrainski/

http://skaz.net.ua/?act=post&id=315

http://chtyvo.org.ua/authors/Chuhuienko_Mykhailo/Ukraina_iaka_shokuie_Labirynty_istorii/ - книга "Україна, яка шокує. Лабіринти історії", Михайло Чугуєнко

Развернуть

Я Ватник Ошибка 404 зоологическая перемога разная политота 

Отсюда: http://gwinplane.livejournal.com/1548702.html. Осторожно, по ссылке фото покойного кота. 


Сюр...Гэройи нэ вмырають... 


Я старый кремлебот из Ольгино за 85 грн. и не знаю слов любви меня трудно чем-либо удивить, но все же случаются вещи, способные заставить сомневаться в реальности происходящего.

Вчера на острове Хортица стал свидетелем чудовищного действа. Неподалеку от патриотического лицея "Сич" обратил внимание на странную процессию из десятка подростков лет 12-14, которая двигалась на пустырь между жд полотном и улицей Сечи. Мальчик спереди торжественно нес что-то размером с обувную коробку, накрытую жовто - блакытным флагом.

Зрелище настолько заинтриговало, что я решил посмотреть в чем прикол. На пустыре, возле небольшой вырытой ямы, дети построились, а мальчик торжественно свернул украинский флаг и опустил коробку в эту яму и трижды издал крик:"Гэройи!", на который остальные отвечали:"Нэ вмырають!".

После этого детишки закопали яму, поорали "Слава Украини!" и запев "Щэ нэуэрла уууа" отправились в сторону лицея. Когда проходили мимо меня, я не удержался и тронув одного из них за локоть спросил, что случилось. Мальчик поднял на меня полные слез глаза и ответил:"Наш кит Тарасык загынув як вояк на АТО. Його пэрэйихала москальска машына"... 

Развернуть

Моя Україна фэндомы козаки прически історія України традиции разная политота 

Оселедець, чуб, чуприна - символизм прически запорожских козаков

Отважный, смелый, готовый в любой момент умереть за свою землю - вот, что символизирует старинная мужская прическа - длинная прядь волос на бритой голове.

PYKOJiBORH,Моя Україна,фэндомы,козаки,прически,історія України,традиции,разная политота
Сегодня информация о том, как называется эта прическа, очень различается. Одни называют ее чуприной, другие - чубом. Но наиболее распространенное название - "оселедець".

Длинная прядь волос на бритой голове козака "оселедцем" стали называть сравнительно недавно, ведь храбрый чуб на голове запорожца таким "рыбным" названием можно было разве что оскорбить или даже обидеть. Название "оселедець" возникло в 20-м веке, значительно позже, чем такая прическа появилась на головах воинов. А "оселедцем" ее назвали советские писатели. Современные козаки на такое название не обижаются, наоборот - шутят.

Сохранилась интересная заметка, которая подробно рассказывает о древнем обычае украинцев носить волосы. Она была опубликована в "Записках Научного общества имени Тараса Шевченко" около ста лет назад.

“Майже всі наші малярі, малюючи низових лицарів запорожців, не знають, як треба малювати їхні чуприни. Так, наприклад, на рисунку маляра Васильківського, виданого на премію російською часописсю “Нива”, намальовано запорожця так, що чуб і чуприна у його вийшли змішаними: поверх звичайного чуба, розчісаного на всі боки, лежить від середини голови, осібне пасмо волосся — чуприна. Запорожці Рєпіна, що пишуть султанові листа, мають чуприни серед голови, як буває це у китайців. У театрах при гримуванні чуприни чіпляють насеред голови. Все це розминається з правдою…” 

Моя Україна,фэндомы,козаки,прически,історія України,традиции,разная политота
Моя Україна,фэндомы,козаки,прически,історія України,традиции,разная политота

Козак Мамай

Моя Україна,фэндомы,козаки,прически,історія України,традиции,разная политота

Останній кошовий Задунайської Січі Йосип Гладкий 


Прежде всего, чуб и чуприна - не одно и то же, как некоторые думают, а совсем два разных типа прически. 

Чуб подстригался так: надо лбом, на висках и на затылке волосы брились или стриглись налысо, и только по середине головы оставляли на ладонь широкую, круглую прядь длинных волос. Ее расчесывали по сторонам и подстригали кругом - над лбом, а ниже на затылке.

Таким образом бритые места прикрывались волосами и казалось, что голова вся в волосах; только когда чуб закатывался ветром, то лысую голову было видно, и от того лицо мужчины делалось воинственным. Волосы носили господа, городовые козаки и посполитые; только господа подстригали его выше, на польский лад.

Я 1 ; ■ ! s I. ' I ' ________________________________- it***,Моя Україна,фэндомы,козаки,прически,історія України,традиции,разная политота

князь Єжи Оссолінський 

Моя Україна,фэндомы,козаки,прически,історія України,традиции,разная политота

Совсем иначе стриглась чуприна. Вся голова брилась или стриглась наголо, над самим же лбом оставляли круглую прядь волос пальцев в три ширины. Волосы то время отрастали в длинную косу, которую можно было причесать на левый бок, или обвести вокруг головы и замотать за левое ухо, или просто довести до него и замотать. Но чаще коса была не очень длинная, только спускалась на ухо, и конец ее болтался на плече.

Маленьким мальчикам чуприну стригли на уровне с бровями, чтобы не лезла в глаза. В старших голова не всегда была идеально выбрита, зарастала небольшими волосами и так оставалась подолгу. Особенно так было у стариков, которые не любили наряжаться. Чуприны носили запорожские козаки, те люди, которые имели какие-то отношения с ними, такие как чумаки, и те крестьяне, которые жили близко к Запорожью.

1 * У 'У \ ^ч1м if ;¿W Щ№ * w à ! Яш ЯЖ ^т)кл.\ Е‘^1 / ,'J^PW \ MJ^fЖ*к \v r 7' • ■ í,Моя Україна,фэндомы,козаки,прически,історія України,традиции,разная политота

Моя Україна,фэндомы,козаки,прически,історія України,традиции,разная политота

Оказывается, не всем и на Запорожской Сечи разрешалось носить чуприну, которая была своеобразным отличием рыцарского сословия. Чуприны запрещалось носить джурам, крестьянам-беглецам, неопытным воинам, лжецам, трусам, ворам и обманщикам. Лишить чуприны козака считалось величайшим позором.

О чрезвычайно высоком статусе этой прически у запорожцев свидетельствует и строго регламентированный способ ношения чуприны, закрученной именно за левое ухо. "Чуприну непременно носили за левым ухом, как все отличия и награды, - объяснял бывший запорожец Антон Головатый великому князю Константину Павловичу, - саблю, шпагу, ордена и др. носят слева, то и чуприну, как знак упорного и отважного козака, следует также носить слева".

В Украине существовал даже специальный термин "чуприндир" - храбрый, как запорожец, который носит чуприну на голове. У поляков же военная прическа совсем другая - очень высоко подстриженные волосы кругом на голове - оно больше напоминает прическу наших крестьян.

Моя Україна,фэндомы,козаки,прически,історія України,традиции,разная политота

Запорожець на етюді Рєпіна до картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану» 


Но советским ученым вникать во все эти тонкости власть "не рекомендовала". После уничтожения Сечи московские оккупанты силой брили шевелюры всем козакам, а непокорных казнили. Даже когда в 1788 году было образовано Черноморское войско, некоторые помещики у козаков отрезали на голове чуприны и этим лишали козацкой чести, которой они дорожили и в крепостном звании, признавая себя не крепостными, а козаками.

Несмотря на все запреты еще до 70-х годов XX века в некоторых украинских деревнях мужчины брили головы и оставляли небольшой чупер как признак своего козацкого происхождения.

Все эти факты убедительно свидетельствуют: козаки - продолжение давней военной формации воинов-кшатриев. Во времена Киевской Руси она была как боярско-рыцарское сословие, которое выполняло функции пограничной стражи.

Ведь даже польские власти в официальных документах всегда обращалась к козакам не иначе как "пани-лицарі".

Не случайно на народных картинах "Козак-Мамай", рядом с ним на дубе, который символизирует "Дерево Жизни", непременно изображался родовой рыцарский герб. То есть, даже народные мастера идентифицировали козачество именно с сословием рыцарей. Могилы козаков отличались от могил людей других сословий: на надгробном кресте поперечная часть была украшена небольшим древком с куском полотна на нем, так называемой "прапіркою".

Моя Україна,фэндомы,козаки,прически,історія України,традиции,разная политота
Кам’яний Мамай сколотського часу, с. Ольховник Донецько! обл. Кам’яний Мамай с. TepHiBKa, МиколаУвськоУ об л.,Моя Україна,фэндомы,козаки,прически,історія України,традиции,разная политота

Как мы знаем, козацкие поселения существовали по всему периметру нашего государства. Здесь мы подходим к развенчанию еще одной большой байки о казачестве, которую не только навязали нам, но и запустили в мир. В частности, всегда пытались ограничить историю украинского козачества историей Запорожской Сечи. Мол, козачество возникло на Запорожье и только запорожцы - настоящие козаки. Но факты говорят о другом. Мы знаем, что рядом с запорожскими существовали и городовые, или реестровые козаки, которые были мощной военной организацией и имели свою столицу сначала в Чигирине, а затем в Трахтемирове.

В Мизине, на берегу реки Рось, украинские археологи нашли древнейшее в мире изображение козака с волосами, начертанные на кости мамонта. Возраст изображения - 20 000 лет. Но советской историографией даже вспоминать об этом изображение было строго запрещено. Ведь эта находка убедительно доказывает, что родиной арийских племен была именно Украина.

Моя Україна,фэндомы,козаки,прически,історія України,традиции,разная политота

В арийских племенах, которые в давние времена переселились в Индию, эта прическа была признаком военной касты - кшатриев. Кшатрии носили ее еще четыре тысячи лет назад. В них она называлась "шикхандака" и была присуща индийским богам ветра и Кришне (как символа воинства). Считается, что эта прическа символизировала солнечный луч, знак солнца. Кроме того, чуприна, которая формой напоминает шлык на козацкой шапке, свидетельствовала о пренебрежении кшатрия к смерти. Ведь именно через чуприну бессмертная душа его поднимется к солнцу.

Моя Україна,фэндомы,козаки,прически,історія України,традиции,разная политота

Подобную прическу можно увидеть и на рельефе в гробнице египетского фараона Хоремхеба (XIV в. До н.э.), где она украшает голову одного из пленных митанийских ариев. Так путешествовала эта прическа вместе с нашими предками арийцами по всему Евразийскому континенту.

Бытовала она и у сарматов еще во II веке, о чем свидетельствует греческий писатель Лукиан с Само-сати. Византийская летопись так описывает древнерусское войско, под предводительством Аскольда и Дира 866 года окружившее Константинополь: «Эти варвары-русы были хорошего роста ... Более значительные между ними брили бороды и носили длинные усы; на головах с длинными оселедцами (чубами) и подбритыми чупринами носили островерхие шапки; поверх кольчуги были одеты белые киреи ... Вооружены они были топорами, колчанами, копьями и с обеих сторон острыми мечами, а щиты у них сверху и снизу узкие". Следовательно, козацкий чупер еще в те времена считался признаком знатности рода.

Наши давние князья Аскольд и Дир, Олег и Рюрик, из которых упорно пытаются сделать то шведов, то немцев, во всех договорах и документах называли себя и свою дружину не варягами, норманнами или викингами, а именно Русью. Итак, поскольку русы носили чупер, то и у князя Олега он должен быть, как у его внука Святослава.

Моя Україна,фэндомы,козаки,прически,історія України,традиции,разная политота

Пам'ятник на Пейзажній алеї в Києві (2004). Скульптор Олександр Пергаменщик, архітектор Костянтин Пергаменщик, дар місту Києву 


Викинги же чупер не носили. А нам в литературе, изобразительном искусстве и в кино постоянно изображали Олега лохматого, с бородой, а порой даже в псевдоскандинавском шлеме с рогами. Поэтому, например, на миниатюрах, в старинных руських летописях тот же Святослав, Владимир, а также другие князья изображаются в греческой манере - лохматыми и бородатыми. Хотя с монеты князя Владимира видно, что он бороды не носил, а Святослав самими же византийскими очевидцами описывается с усами и оселедцем.

На старинном рисунке 1670, где изображен отряд городской охраны Львова, тоже видим козацкие прически. Кстати, вооружены были эти львовские правоохранители довольно оригинально - огромными боевыми цепами ("ціпами"), откуда и пошло их название "ципаки". А боевой цеп был любимым оружием именно запорожских казаков, о чем свидетельствует в своей истории князь Искусный, который долгое время находился на Запорожской Сечи.

Кроме того, славяне еще с давних времен практически не знали длиннобородых богов и вовсе не знали длинноволосых.

Праукраинские племена изображали своих идолов с усами, но без бород. На миниатюрах Радивиловской (Радзивиловской) летописи, например, у Перуна усов не видно, как и бороды. Зато отчетливо заметна шевелюра-оселедец, которая совершенно по-запорожски приходит к левому уху.

яг£ц1гшк*' MATnartrtré'iyúAMítü^KSMíTneXtTTíi. rmi'd . rtÍKOefímtfíA^HrK^^tM'B!-^,Моя Україна,фэндомы,козаки,прически,історія України,традиции,разная политота

Князь Володимир віддає розпорядження біля ідола Перуна (мініатюра з Радзивиллівського літопису, кінець XV століття) 

Моя Україна,фэндомы,козаки,прически,історія України,традиции,разная политота

Ідол Перуна, встановлений на базі полку «Азов», с.Юріївка, Донецька обл. 

Моя Україна,фэндомы,козаки,прически,історія України,традиции,разная политота

Бандурист Остап Кіндрачук в козацькому одязі, який грає на площі в Познані 

Моя Україна,фэндомы,козаки,прически,історія України,традиции,разная политота

Джерело: книга Тараса Каляндрука “Таємниці Бойових мистецтв України”

Развернуть

фэндомы Спадок одежда Вышиванка український YouTube Київщина крим крым украшения історія України ...Моя Україна разная политота FILM.UA Group Миколаївщина Чернігівщина донеччина 

Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.4

Частина 1 - http://joy.reactor.cc/post/4534904

Частина 2 - http://joy.reactor.cc/post/4535580

Частина 3 - http://joy.reactor.cc/post/4539930

Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка)


Донецька обл. Костянтинівський район


Модель: Людмила Чиркова – актриса, телеведуча, працює з дубляжем кіно на українську мову. 

Кохточка - короткий жіночий плечовий одяг із рукавами, коміром-стійкою та асиметричною застібкою збоку на дрібні гудзики. Шили з крамних бавовняних та вовняних тканин, прикрашаючи різноманітними складками, зборами, мереживом тощо. Особливо модно було вдягати “парочку”: кохту і спідницю з однієї тканини.


Миколаївська обл. Веселинівський район


Модель: Олена Скрипка. Колекціонує традиційне вбрання селян кінця 19-го – початку 20-го століття, до того ж захоплюється відтворенням історичного одягу. 

Блузниця – спідниця з крамного матеріалу (кашеміру, кольорового сатину тощо), що зшивалась із 5-6 полотнищ, котрі закладалися у дрібні збори (ряси) і зверху вшивалися у пояс (пасок). Кількість та якість використаного матеріалу свідчила про добробут власниці спідниці. Найбільше цінувалися блузниці з щільних шовкових та вовняних тканин. 

Хустка – широко розповсюджений по всій території України квадратний платовий головний убір. Існує велика кількасть її локальних назв: хустиця, хустинча (Бойківщина), пінка, півка, завійка (Лемківщина), рубець (Покуття), ширинька, мацьок (Галичина), кирух (Західне Полісся).


Чернігівська обл. Городнянський район


Модель: Наталя Хоменко. Викладач кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка. Керівник Народного ансамблю української музики «Роксоланія». Займається дослідженням українського жорстокого народного романсу, вивчає тему любові у фольклорі. 

Свита – довгополий верхній одяг з домотканого грубого сукна. Найдорожчими вважалися білі свити, найдешевшими чорні та брунатні. Колір та якість домотканого сукна залежали від віку та породи овець, найкраще сукно отримували з вовни ягнят. 

Окрім вишитих сорочок на Поліссі побутували і ткані сорочки, орнамент на яких майстриня створювала в процесі виготовлення полотна. Зазвичай їх оздоблювали геометричним та рослинно-геометризованим орнаментом.


Крим - Жіноче святкове вбрання кримської татарки. Кінець ХІХ – початок ХХ століття. 


Модель: Халісе Зінєдін – керівник кримськотатарської редакції іномовлення України. Ведуча мовно-культурного проекту «Еліфбе» та ведуча проекту на радіо «Время гостей». 

Традиційна кримськотатарська верхня сукня "çabuvlı anter" має символічні деталі. Кримські татарки боковими елементами "çabuv" (з кр. клин) візуально розширювали лінію стегон. Дівчата навмисно збільшували кут çabuv, бо поєднували факт широких стегон з дітонародженням. 

Сукня обов'язково доповнюється el kap (з кр. манжет), які пришивають як окремий елемент. El kap мають відворот, з зовнішньої сторони якого, золотими нитками вишитий традиційний рослинний орнамент. 

Yipişli quşaq – традиційний філігранний пояс, використовується у весільному обряді кримських татар. В кожній родині перед весіллям, наречений дарував дівчині yipişli quşaq з чистого срібла, чи золота. Перед обрядом вдома батько вдягав дівчині пояс, а після обряду, в домі чоловіка, його батько знімав пояс – це символізувало перехід дівчини до іншої родини. Пояс, разом з іншими традиційними прикрасами, вважався приватним майном дружини. Особливим центральним елементом прикраси є виноградні листи, вони символізують родючість, продовження роду.


Київська обл. Васильківський район


Модель: Ярина Сізик. Студентка кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка. Учасниця Народного ансамблю української музики «Роксоланія». Займається культурно-просвітницькими проектами, зокрема «Дідова хатчина». 

«Засвітити волоссям» - давній термін, що означав ходити з непокритою головою. Для заміжньої жінки це вважалося тяжким гріхом. За народними уявленнями, простоволоса заміжня жінка накликала невдачі, неврожай, хвороби та пошесті. Протягом першого року подружнього життя молодиці не дозволялося навіть «світити очіпком», тобто ходити з непокритим хусткою очіпком. 

На Київщині носили довгі сорочки, вони були додільними або «до підточки». Додільна сорочка шилася з суцільного полотна, тоді як у сорочки «до підтички» верхня частина – стан, виготовлялася з тоншого домотканого полотна, а підточка – з грубшого. 

Старовинний корал, який у селі ще називали «добре намисто», був дуже дорогим. Кількість разків відігравала роль показника соціального становища власниці. У Середньому Подніпров'ї бідніші селянки в наряді мали по 3-4 разки, багаті – по 25 ("від шиї по самий пояс"). В народі вважалося, що дівчина, яка не має коралів, не може вийти заміж. Часто такі прикраси переходили у спадок, мати ділила своє намисто порівну між дочками. 

Коралове намисто в Україну привозили переважно з Італії та Франції, воно мало яскраво червоне, глухе червоно-рожеве або сірувато-рожеве забарвлення. Найбільше цінувалось намисто інтенсивного червоного забарвлення з гладеньких чистих, непоточених коралин. Вартість такого намиста в деяких місцевостях сягала ціни пари волів(!).

Развернуть
В этом разделе мы собираем самые смешные приколы (комиксы и картинки) по теме йога на полотнах (+1000 картинок)