І знов про мовний закон
"Я уважно слухаю". Няша для привертання уваги
Вітаю! Якщо ви цікавитесь темою проєктів мовних законів, то чули про найвідоміший з них під номером 5670. Огляд закону, звичайно, супроводжується критикою різної якості.
На мій погляд, більшість критики накручують. Наприклад, до статті 18, де вказано, що науковці зобов'язані публікувати наукові статті тільки українською або однією з мов ЄС, обов'язково дублюючи українською. Статті – не багатотомні книги, а науковці й раніше писали українською; чому комусь пече, невідомо. Мабуть, достатньо було б англійської, бо не кожному українцю конче треба читати статтю в українському журналі болгарською чи польською, проте тут, бачимо, посприяла проєвропейська політика.
Подекуди критика є слушною або не дуже, проте така, що чіпляє суперечливі моменти. Так я дізнався про наступну статтю.
Без коментарів.
Звучання. Ніяких традиційних версій чи врахування специфіки мов. Грець там хто буде слідкувати – не маю ілюзій. Для сучасного українця, а тим паче гомо совєтікуса, така постанова – щось дике, проте поглянемо на питання з іншого боку. Варто пам'ятати, що офійна документація всюди українська, англійська транслітерація затверджена окремим законом, тому такі тонкі питання ніби й не важливі для сфери мовної та культурної політики держави. Якби запозичення в інші мови відбувалися зараз, основою була б ориґінальна українська назва. Зазначений пункт був би маленьким кроком до уніфікації та, найголовніше, закріплював би за українською статус першоджерела й зменшив би дурні помилки, на кшталт «Ніколаев» і «Харьків», щонайменше всередині країни.
В офіційних перекладах постанов російською вже з'являлося «Ривне»; «Днипро» й зараз намагаються протовкнути; за умов поступки специфіці російської, білоруської та польської, припустимими є «Кыив», «Кыіў», «Kyiw» відповідно, Львів перетоврюється на Львив, Львіў та Lwiw, а рос. Е в «Одеса» за умовно московськими ж правилами читається як Э.
Без коментарів.
А які ваші думки?