Результаты поиска по запросу "чарівних лісових"
 | Такая люстрация мне нравиться |
Главное. Люстрированы будут, президент, премьер-министр, первый вице-премьер, вице-премьеры, министры, руководители центрального органа исполнительной власти, который не входит в состав Кабинета министров, глава Нацбанка, Антимонопольного комитета, Фонда госимущества, комитета телевидения и радиовещания, их первые заместители.Главы или члены нацкомиссий, осуществляющих государственное регулирование естественных монополий, государственное регулирование в сфере связи и информатизации, рынков ценных бумаг и финансовых услуг; генпрокурор, глава СБУ, председатель Службы внешней разведки, начальник Управления государственной охраны.
Весь список я перечислять не буду, он большой, его можно посмотреть тут. Заявления Яценюка о миллионной люстрации уже не кажутся такими преувеличенными.
 | Алкашня за рулем. Где ГАИ? |
 | Слово Президента о "особом статусе" |
Президент Украины заявил, что общественность преувеличила значимость так называемого законопроекта "об особом статусе Донбасса". Украинский лидер подчеркнул, что такого документа не существует. Все, что предлагается Новороссии - это свобода в проведении муниципальных выборов. Они не смогут сами назначать судей, прокуроров и других чиновников.
- Закон об особом статусе Донбасса - это выдумки. Я такого не подписывал. Это всего лишь часть реформ, связанных с децентрализацией власти, - подчеркнул Порошенко.
Российский источник pravda.ru | Общий экспорт Украины в ЕС вырос на 25% |
 | Три украинские книги для детей на которые стоит обратить внимание |
Каталог состоит из 250 лучших детских книг из более 40 стран мира. Он выходит ежегодно с 1996 года. Специалисты выбирают из книг, поступающих в Международную Молодежную Библиотеку (International Youth Library, IYL) в Мюнхене со всего мира, лучшие издания и формируют ТОП-список.
 Цена: 55 грн. |
 Цена: 48 грн. |
 Цена: 80 грн. |
На украинском barabooka.com.ua
 | Украина закупит у США военное оружие аналогов которого нету в СНГ |
 |
Соскучился за качественным про-украинским, про-демократическим, анти-путлерским юмором?Заходи к НАМ! #Сало с Перцем - содержит уже более сотни высококлассных постов! |
 | Спасибо всем, кто поддерживает Украину в нелегкое время. Добра Вам |
Раньше, до событий в на Украине, я думал, что там живут дружелюбные по отношению к соседям люди. А оказалось, основная масса народу, извините за выражение, конченные далбаебы. И на реакторе очень много таких далбаебов. Что будем делать? Они к нам агрессивно настроены, а мы тут, нормальные люди должны их терпеть?
Хочу показати деяку ысторыю про кобзар
З історії видання "Кобзаря" 1860 року: легенди і дійсністьДивосвіт поезії Т.Г. Шевченка може полонити людину з раннього дитинства. Тоді любов і шана до його слова зберігаються протягом всього життя. Та й кожен з нас ловить себе на думці, що поетичне слово Тараса Шевченка знайоме нам разом з першими усвідомленими словами почутими від рідної матері. Подальше, більш глибоке, осмислене спілкування з творчістю великого мислителя пробуджує цікавість до його творчого особистого життя. Подорожуючи подумки шевченківськими шляхами ми, краєзнавці, часом відправляємося в захоплюючі мандри для пошуків бодай якогось маловідомого факту, чи навіть легенди про улюбленого народом поета.
У краєзнавчій літературі є один надзвичайно цікавий момент, який не те що мало досліджений, а здається, незаслужено залишився поза увагою більш систематичного і глибокого вивчення. Це пов’язано з долею видання "Кобзар Тараса Шевченка" (саме така його повна назва) у 1860 році.
В якійсь мірі історія появи на світ цієї безсмертної збірки поезії має відношення і до села Медведівки. У твердженні цього йдемо за легендами, переказами. Але ж де тут вигадка, а де дійсність, спробуємо з'ясувати. Для цього зробимо невеликий екскурс в історію.
В 1768 році в лісовому урочищі Холодний Яр під керівництвом Максима Залізняка розгорілося полум’я народного повстання під назвою Коліївщина. Цей виступ був важливим етапом багатовікової боротьби українського народу за своє політичне, економічне, релігійне і національне визволення з-під польського ярма. Такі важливі історичні події, природно, не могли не залишити сліду в художній літературі і тому Т.Г. Шевченко стає першопрохідцем у цій справі. У 1841 році читацький світ знайомиться з легендарною поемою "Гайдамаки", де автор історично вірно вказує на той факт, що вогонь антифеодального повстання найперше спалахнув саме в селі Медведівці, про яке уже згадувалося раніше:
Задзвонили в усі дзвони
По всій Україні;
Закричали гайдамаки:
"Гине шляхта, гине!
Гине шляхта, погуляєм
Та хмару нагрієм!"
Зайнялася Смілянщина
Хмара червоніє.
А найперша Медведівка
Небо нагріває.
А тепер повернемося до самої назви повстання – "Коліївщина", яка походить, очевидно, від слів "кіл" або "колоти", "колій". Та й перекази говорять, що основною зброєю гайдамаків були різні гострі предмети: рогачі, вила, коси, тощо. але доречно зауважити, що крім такої зброї повстанці мали також свої гармати, рушниці, пістолі, списи, мечі і, звичайно, добрих коней. Коронний гетьман Вацлав Жевуський писав: "Гайдамаки усе збільшуються, по 600 кінних, гармати, котли, хоругви, прапорці мають. Шляхта тривожиться". А на все це потрібні були кошти. Отже, ретельно підготовлений за участю козаків із Запорізької Січі та її Коша, народний рух спирався перш за все на матеріальне забезпечення – мав свої кошти, скарб. За 26 днів походу з Холодного Яру до Умані керівникам просто неможливо було б лише надіятись на якусь щасливу вдачу, десь випадково придбати зброю. Для цього у війську малась своя казна, завчасно створена. Скарбничим же у Максима Залізняка був його земляк Іван Вусач (або Ус).
З переказів дізнаємось, що Вусач проживав у Медведівці (а можливо тут і народився). У нього була дружина і донька. Після придушення повстання польськими панами Вусача, як активного учасника Коліївщини, арештували і застосували до нього особливо жорстоке катування, аби дізнатись про місце, де сховано гайдамацький скарб. Коли ж до плахи, на якій мали відтяти голову скарбничому, привели дружину і дочку, то Вусач не витримав і зізнався, що скарб заховано у селі Медведівці і він згоден вказати це місце. В супроводі судового конвою скарбничого відправили на пошуки гайдамацьких коштів. Та замість того, щоб привести катів до скарбу, Вусач привів їх до повстанського табору. Поляків взяли в полон, а він опинився на волі. Заручників згодом обміняли на дружину, дочку і 11 медведівчан. Після цих подій Іван Вусач певний час переховувався і жив у різних місцях Холодноярщини. А доживав свого 100-річного віку у Медведівці, де й помер. Поховали скарбничого війська гайдамацького на козацькому кладовищі Мотронинського монастиря.
Та на цьому доля таємничого скарбу не закінчується, вона продовжується в наступній легенді, зміст якої коротко можна викласти так.
Запорізький козак з Млієва Федір Степанович Симиренко займався пошиттям чобіт. Готовий товар він продавав на ярмарках в Черкасах, Смілі, Городищі. Крім того, що Симиренко був добрим майстром своєї справи, він ще й славився своєю чуйністю, доброзичливістю і чесністю. Одного разу, пізно восени, він побачив на ярмарку бідно одягненого чоловіка похилого віку, який босими ногами стояв на припорошеній першим снігом землі. Жаль стало Федору Степановичу незнайомця і той подарував йому пошиті ним юхтові чоботи. Пройшло досить небагато часу і Симиренку знову довелося зустрітися з дідом. Але на цей раз старий чоловік був уже пристойно одягнений і взутий, а через плече у нього висіли подаровані чоботи. При розмові старий назвався колишнім гайдамакою і пояснив, що давно придивлявся до Федора Симиренка, бо чув від людей про його порядність і доброту, в чому й сам при певних обставинах переконався. Закінчилось знайомство тим, що гайдамака вказав місце, де зберігався гайдамацький скарб, тим самим віддячивши Симиренку за подаровані чоботи. Таємничий дід прохав, щоб всі збереження по мірі можливості були повернуті народу і навіть вказав шляхи здійснення: допомагати бідним, знедоленим, а також сприяти митцям, які будуть правдиво описувати і славити справи козацтва та гайдамаків.kobzar2
І ось, через деякий час, односельці помітили, що у Симиренків почали відбуватися певні зміни. Спочатку вони придбали шмат землі під Млієвим, а потім збудували паровий семиповерховий цукровий завод. Ніякої рабської праці на заводі не запроваджували. Всюди відчувалась турбота про трудящих: благоустроєні казарми, парові лазні, хороша лікарня, аптека. Діяла також школа для робітників за програмою технічного училища, де навчалось 150 учнів. На кошти Симиренків збудували перший пароплав. У Млієві цікавились музикою, поезією, діяли гуртки художньої самодіяльності. Всі ці хороші справи продовжив і син Федора – Платон та зять Кіндрат Яхненко, які теж свято оберігали таємницю батька та старого гайдамаки.
Чутки про незвичайне підприємство у Млієві ширилися далеко за межі Київщини. Зацікавився своїми старими приятелями і Т.Г. Шевченко. Протягом 1859 р. він двічі побував у Млієві. Очевидці перебування поета у Симиренка стверджують, що він багато чому дивувався, був у захопленні, а оглянувши училище – поривисто обняв Яхненка і заплакав. Тут Шевченко проникнув думкою далеко вперед і відчув, що ідеї про комунізм не надумані, а ось вони – у поборників нової цивілізації і пропагандистів соціалістичних ідей на ділі. Згадалось Тарасу Григоровичу повернення з заслання по Волзі і розповідь лоцмана про Степана Разіна, який нібито збирав мито на цій річці і роздавав його бідним людям. Контрасти щойно побаченого і особисто пережитого в недалекому минулому вилились у рядки, які Шевченко написав олівцем на стіні оранжереї Симиренків:
О люди, люди – небораки
На що здалися вам царі?
На що здалися вам псарі?
Ви ж таки люди, не собаки.
Враження від відвідин Симиренків надихнули поета на нові творчі злети. Адже після повернення з тяжкого солдатського заслання Тарас Григорович задумав велику програму у своїй діяльності: підготувати буквар, підручник по космографії, географії краю та історії українського народу. Передувати цьому мало видання нового "Кобзаря". Мріялось лише б тільки за щось зачепитись, мати кошти, а там вже здійснилися б заповітні думи. Та Пантелеймон Куліш, на якого він спочатку розраховував, відмовив позичити гроші на друкування книги.kobzar3
Тоді поет звернувся за допомогою до Платона Симиренка, який тут же надіслав так необхідні йому 1100 карбованців. В знак великої вдячності, на титульній сторінці нового видання "Кобзаря" з волі Т.Шевченка зазначено: "Коштом Платона Симиренка". Чи не підказувало власне чуття Шевченку, що ці кошти не лише з особистого кошту добродія Симиренка? Хто знає. І хто може розподілити, де тут легенда, а де дійсність?
Отже, можна дійти висновку, що старий столітній гайдамака і є Іван Вусач, який передав гайдамацький скарб Ф.С. Симиренку, а той в міру своїх можливостей щиро віддав його народові. В ряді добрих намірів вихідця з села Медведівки Івана Вусача та Симиренків з Млієва і здійснилось видання "Кобзаря" Т.Г. Шевченка у 1860 р. Високу оцінку цій книзі на той час дали "Современник", "Отечественные записки" та багато інших періодичних видань Росії. Схвальні рецензії з'явилися незабаром у пресі Польщі, Чехії та інших слов'янських країн, що свідчить про великий успіх "Кобзаря" та вихід української літератури на широкі європейські літературні шляхи. Найглибший відгук на "Кобзаря" 1860 р. тоді дав Микола Добролюбов, який писав, що автор "поет цілком народний, у Шевченка все коло його дум і почуттів перебуває в цілковитій відповідальності зі змістом і ладом народного життя. Він вийшов з народу, жив з народом, і не тільки думкою, а й обставинами життя був з ним міцно і
Ремонт с выездом, или же болтовня о квартирных ходоках.
Я тут пообещал, на днях, рассказать о мастерах по обьявлениям, а то как раз разговор зашёл про одного такого, который мазал пасту на проц ножом и ещё и перед тем, как установить проц в сокет (да, он, по словам участника событий, мазал проц пастой прямо в руке, зачем-то ещё и выйдя в прихожую для этого).
Так вот.
В любом, мало-мальски людном городе всегда есть контора (а то и не одна), которая занимается тем, что разуешивает обьявления по столбам, по дверям в подьездах, по лифтам, причём содержимое этих обьявлений, почти всегда, одно и то же: МАСТЕР НА ДОМУ, починим всё, от кнопочного телефона до Звезды Смерти, почти даром, профессионально и диагностика бесплатно. Конкретный текст, конечно, меняется, но суть одна и та же. Позвонив по такому номеру, ты попадёшь на вежливого оператора, который внимательно выслушает тебя, страдальца, запишет твой адрес и пообещает очень-очень быстро отправить к тебе лучшего мастера. Мастер приедет, как правило, в тот же день. Чаще всего, мастер - это молодой человек не всегда опрятного вида, возраст, как правило, лет до двадцати пяти. Он зайдёт, воткнёт в комп специальную флешку и всячески будет диагностировать твой комп. Телодвижений он будет совершать немало, корчить лица он будет страшные и серьёзные, будет, скорее всего, ругаться ещё более страшными техническими словами себе под нос, а после этого - он скажет, что тут надо делать и достанет листочек в файлике, на котором будет написано, что и почём.
Магия начинается, примерно, с этого момента. Дело в том, что цены за каждую позицию в листочке будут не очень большими, иногда даже совсем незначительными. Например, удаление вируса - пять копеек, а установка драйвера - пять рублей. (Если что, я живу в РБ, так что все цены будут в картофельных рублях. Если будет интересно - конвертер в помощь.) В чём подвох? В том, что это - цена за одну единицу. Драйвер. Вирус. Не драйверЫ и не вирусЫ. Вирусов, например, волшебная програмка на флешке, может найти и полторы и две тысячи, а драйверов может быть очень и очень много, особенно если устанавливать, например, поступенчато, все устаревшие версии.
Интересно, не так ли?
Как правило, этим дело не ограничивается, так как денег хочется и хочется сильно. Внутрь сборки мастер-фломастер тоже полезет. Там он поменяет термопасту, в обязательном порядке (причём цену пасты он посчитает отдельно), потом почистит от пыли (отдельный прайс), потом плата будет отмыта Flux-OFF, грубо говоря - обезжириватель в спрее (зачем - сами угадайте, но обосновать клиенту необходимость такой помывки очень легко, особенно, если учесть, в каком состоянии компы и ноутбуки, как правило, у клиентов). Общая цель - много маленьких и недорогих, с виду, телодвижений, которые потом выливаются в некислый ценник. Ценник, который озвучивается уже в конце, когда всё сделано. Остальное и так известно.
Вы, господа, можете задаться вопросом. "Зачем рассказывать о наёбщиках, если и так все знают, что это - наёбщики?" Ну, причин несколько. Во первых - не все. Не все знают об этом. Не все сталкивались с этим напрямую, не все потрудились рассказать об этом своим папам, мамам, бабушкам и дедушкам. Далеко не все и я знаю это точно, знаю потому, что основная цель таких мудил - это именно те, кто не понимает и не разбирается. "Ха, херня, мои родственники меня спросят, если что, они в курсе, что я разбираюсь в технике!"
Нет. Могут не спросить. Могут подумать, что их не обманывают и всё это, действительно, столько стоит. Могут подумать "Я не хочу беспокоить сына, который и так занят делами по горло". Могут подумать "Я - взрослый человек и повидал жизнь, я справлюсь сам и не буду просить никого из родни помочь мне".
Может выйти так, что этому человеку уже больше некого спрашивать, кроме тебя. Соседа, знакомого.
Может быть, это моя позиция такая, идеалистически-альтруистическая, может быть. Но я считаю вот что: если у тебя достаточно знаний, если ты что-то понимаешь в технике - помогай тем, кто вокруг тебя. Советом, хотя бы.
Я приведу пример, совсем недавний. Очень недавний. Этот пример стал одной из причин, почему я сейчас говорю именно на эту тему.
Однажды, пока я цедил сквозь зубы уже остывший и ставший ещё более паршивым кофе, ко мне подошла бабушка. Бабушка - тот ещё божий одуванчик: она не повышала голос, даже когда рядом кричали какие-то мудацкие дети, она была очень вежлива, а волнение читалось даже во взгляде. У неё была проблема с ноутом. Ноутом, который был единственным её средством связи с оставшимися родственниками: сын в России, сестра (кажется, сестра) в Украине, с которой она пыталась установить связь, до сих пор. Ноут не работал стабильно, загружался невесть сколько, Скайпом у неё не получалось воспользоваться уже почти неделю. Я предложил ей принести ноут, чтобы взглянуть и сказать, что и как, потому что без пациента в поле зрения только Алан Чумак диагностирует. Она поблагодарила и ушла, пообещав собраться с силами и вернуться.
Через два дня она вернулась и принесла ноут. Ноут - один из среднебюджетных Asus года, эдак, 2011. Что примечательно, он был в околоидеальном состоянии: буквально парочка царапин, идеально чистый (а не как обычно, когда по всему ноуту следы каких-то капель и подсыхающей влаги от попыток протереть грязь перед выходом). Я включил, замучавшись ждать запуск ОС. Тормоза системы я списал на то, что в ноуте был, разумеется, HDD, который и по заводу-то не был шустрым, а спустя двенадцать лет - так и подавно. Оказалось, что там, за каким-то хером, ещё стоял Каспер, DrWeb и ещё какая-то дрисня, уровня Маккафи. Я предложил заменить хард на SSD 2.5', пускай и минимального обьёма, но лишь бы SSD, но получил отказ, ибо денег не было.
Я очень быстро узнал, почему денег не было.
Когда она ушла, я кинул хард на тест. Как ни странно, хард оказался целым, с, буквально, шестью или пятью зелёными секторами. Я пожал плечами, поставил на него ОС, дрова, базовый комплект софта и залогинил ей Скайп, попутно накатив на браузер хрени от рекламы. Всё, что было сделано мной, всё ещё, входит в "Работа с ПО", чему у меня ценник чёткий - 30р, чуть меньше десяти баксов. Ноут стал стартовать стабильно и без косяков, намного быстрее, чем было раньше. Подошла бабушка, я показал ей результат и попросил денег, на что я получил странную, мягко говоря, реакцию.
У неё слёзы проступили.
Не то, чего я ждал, но я начал выяснять подробности и я их выяснил. Оказывается, ещё до её первого визита ко мне, она записала номер с подьездной двери и позвонила туда. Приехал весёлый мальчик, который что-то там крутил и мутил. Он взял с неё денег за переустановку Win, за дрова и ещё за какую-то поебень, но ничего не сделал, потому что я видел в её компе двухмесячную историю браузера и слетевшую активацию, а после этого залил туда стопку пробников антивирусов. Делал это он пять, сука, пять, ёбаный в рот, часов, а потом сказал ей ценник.
Пятьсот. Пятьсот рублей. Это около $150 или пятнадцать тыщ деревянных. Цена этого ноута, пожалуй, рублей 350.
Когда опешившая бабушка сказала ему, что у неё только 400 есть сейчас (наивная душа, надо было сказать, что у неё есть номер ментов), этот гондон ей улыбнулся и сказал, что ей, как ветерану (хотя, она не ветеран, гондон даже годы посчитать нормально не сумел), положена скидка, поэтому 400 хватит. После чего взял деньги и ушёл, оставив её с полурабочей системой и пустым кошельком. Именно реплика про ветерана обидела её, запомнилась, запомнился его издевательски-снисходительный тон, о чём она и рассказала мне, когда я расспрашивал её о происходившем.
Примерно в этот момент я и понял, что мне стоит рассказать о такой хуйне, как мастера по вызову, подробнее. Я знаю и знаю прекрасно, что я не искореню явление, куда бы мне, но я буду рад узнать, что это поможет кому-то.
Когда я настроил всё до конца, бабушка дала мне 100 и категорически отказалась брать сдачу. Когда пытался - она говорила, что заслужил. Я сказал ей, что ноут будет готов через пять минут и попросил посидеть вон там, на подоконнике, подождать. Когда она ушла, я всунул ей в ноут, удачно, завалявшуюся планку оперативки. По крайней мере, у неё теперь двухканал памяти.
Она вернулась на следующий день, со списком вопросов на бумажечке, записанными каллиграфическим почерком. Всё, как я и сказал ей. "Если будет что-то непонятно - приходите, я расскажу и покажу."
Я позалипал в Youtube, глядя на соревнования по C&C Kane's Wrath на двадцать минут меньше, чем обычно. Но у бабушки всё работает.
У меня много эмоций и мыслей по поводу произошедшего, но вот те две, которые я ещё не высказал:
- Если ты, сука, наёбываешь людей - постарайся, хотя бы, сделать так, чтобы у человека не было повода идти к другому мастеру через день!
- Нет лучшей рекламы, чем хуёвый конкурент.
Последнее - единственная причина, почему я люблю вот такие конторы ходоков на дом.
Учителя уволили за попытку вызова Ктулху в классе.
Учитель литературы Николай Летин, работавший в одной из школ Челябинской области, изображал в классе ритуал призыва Ктулху, читая ученикам отрывок из книги Говарда Филлипса Лавкрафта (Howard Phillips Lovecraft). Дети снимали все на видеокамеру и выложили ролик в интернет. Видео назвали: «Учитель вызывает Сатану».Узнав о случившемся, директриса школы решила уволить учителя, объясняя это его аморальным поведением.
Сам Николай Летин объяснил, что просто «хотел расширить круг интересов учеников».
Віче пам'яті полеглим
Нині полягло багато славного й відчайдушного козацтва, яке заблокували не тільки в політиці, а й на всьому реакторі. Невідомо, чи буде в нього бажання повертатися на реактор і робити нові профілі (та й ті час од часу блокують), тому з'явилася думка, чи не знайти альтернативу, де можна зібратись нашим товариством без додаткових обмежень.
Українського іміджборду-соцмережі, на кшталт 9gag, reddit, imgur, pi**bu чи реактора немає. На мою думку, найдоступнішим варіянтом є знов facebook. Справа не в тому, аби перекочувати туди, а лише дати альтернативу й гарну можливість для полеглих душ спілкуватися зі світом живих. За внутрішньою сутністю це було б "Товариство укрореакторців".
Якщо ви "за", можна обмовити реалізацію: воскресити Сало; поряд із Салом/паралельно/замість нього зробити загальну (закриту чи відкриту) спільноту, до якої (як вирішиться) дублюватимуться дописи з українських розділів реактору чи робитимуться якісь свої дописи. Також це може стати місцем для контенту, який викладають на головну реактору й вимушені робити російською мовою, а в перспективі хтозна, може, дозріємо до створення свого сайту.
Будь ласка, ваші думки та пропозиції.
У разі створення спільноти:
Приєднаюся, час од часу робитиму дописи
11(13,25%)
Приєднаюся, буду лише читати
33(39,76%)
Не приєднаюся, бо не цікаво/не сиджу в соцмережах
39(46,99%)
Здесь мы собираем самые интересные картинки, арты, комиксы, мемасики по теме чарівних лісових (+83 постов - чарівних лісових)
К чему это я? Когда я стал искать мастеров на кабанчике , то я охуел сколько вежливых, воспитанных, эрудированных, охуительно подкованых в своём деле людей там обитает. Людей которые умеют делать но не умеют себя менагерить, и благодаря кабанчику им нужно именно не менагерить себя, а просто делать то что они умеют больше всего и это сказывается в рейтинге.
Для понимания- именно там я нашел просто великолепнейших людей с которыми у нас был срач, я им всучивал деньги, а они отказывались их брать. Никто не хотел уступать, вотп рям рогом уперлись, и это я не преувеличиваю. Приведу причину, например ( в одном из случаев) потому что чувак брал деньги только если отремонтировал, так как а он не смог найти проблему даже с осцилографом( а это американские мозги 80х годов) то и деньги брать отказывался, а мне в свою очередь было неудобно потому что чувак пару недель ебался, ебался\паял, паял и это труд, труд которым он жил дохуя времени, труд который должен быть оплачен.