Ні алкоголь

В дополнение и завершение грустнопоста (Можно смело скипать) 

Шалом, народ. Как некоторые могут помнить, не так давно я сделал то, что рано или поздно обязан был сделать любой взрослый, уважающий себя мужчина - запостил TL;DR пост о душевных муках, страданиях и разводе. Пусть сам пост и заминусили (удивленный пикачу джипег), но я ни разу не пожалел, так как среди "ну ты и пидор" комментов было очень приличное количество действительно дельных советов. Отдельное спасибо тем, кто написал в личку - на такое я даже не рассчитывал.

Проанализировав ситуацию в очередной раз, я пришел к выводу, что необходимо найти себе занятие не связанное с работой и музыкой. Что-то, что не оставляло бы времени на саморефлексию и подталкивало к новому; не давало сидеть на жопе ровно. Что-то, что может быть в долгосрочной перспективе даже помогло как-то улучшить ситуацию дома в глобальном плане (при достаточном приложении усилий во всех других направлениях). На этом я заканчиваю story of my life, больше я возвращаться к обсуждениям на эту тему не буду.

О контЕнте (сильная "е")

Помню, несколько раз я выкладывал разные фотки NY, а так же других мест США. Тогда в комментах несколько раз всплывала тема "а че не снимешь видео?". И вот вчера я подумал, а чому б і ні? Так как какой-то конкретной идеи, что сопсно снимать у меня не было, то я просто решил пройтись до магазина и поснимать окресности, совсем немного рассказать про район. Получилось так, как и должен был получится первый блин - у меня совсем нету опыта работы с камерой и тем более, с монтажом. Но где-то уже ближе к концу прогулки я прямо почувствовал, что меня начинает затягивать и хотелось бы продолжить снимать и для себя, и для людей. Так что чуть ниже, моя первая попытка показать какие-то аспекты нью йоркской жизни глазами обычного обывателя. 

Ну а к вам, у меня огромная просьба - напишите, что бы вам было интересно посмотреть или о чем рассказать. Не обязательно только в Нью Йорке. 

Мне было бы интересно устроить себе подобного рода челлендж, ведь я и сам много чего еще не знаю. Заранее, спасибо!

Про те, які функції має місто, і з якими проблемами зітнулись багато великих міст світу. Як подолати ці проблеми і що робити для того, щоб мешканці міста почували себе захищеними і радісними.

про фізіологію людини, і про те як на наші відчуття впливають розміри міста і будинків. Як має будуватись місто враховуючи масштаби людини? Як на місто впливає автомобільний рух? І чому висотне будівництво це зло?

СТАТТІ

Дата публікації:2022-04-08

Деокупація півночі Київщини відкрила наслідки звірств, які чинили російські солдати в Україні: вбивства, згвалтування, зруйновані та пограбовані будинки. Звичайне життя повернеться на ці території лише за кілька місяців, але загоюватися шрами від війни будуть роками.
Журналісти ТЕКСТІВ провели два дні зі спецпідрозділом поліції, побували в містечках та селах на північному заході від Києва, які були в окупації.

Колона швидко рухається по дорогах між невеликими населеними пунктами, в рації шипіння: “500 метрів, блокпост”.

На блокпости під'їжджаємо в обхід черги: швидка вмикає сирену, машина поліції попереду нескінченно сигналить, машини в колоні “на аварійках”.

Під’їжджаємо, називаємо пароль, у відповідь:
- Проїжджайте.
- За нами три машини і швидка”.
- Добре. — Боєць чи то територіальної оборони, чи поліцейський махає — можна їхати.

Між містечками їдемо дуже швидко, в голові колони - “цивільна” машина поліції, нашвидкоруч перероблена у службову. По автомобілю помітно, що водії (а поліцейські, з якими ми їздили, тиждень тому були і на “нулі”) експлуатують його нещадно. Певне, взнаки дається бойовий досвід і звичка рухатися так, щоб не потрапити під обстріл. Хоча нас запевнили, що зараз, якщо хтось із російських солдат ще й ховається в лісах, зараз сидять дуже тихо і вирішують: відразу здатись в полон чи віджати якусь автівку і, вдаючи цивільного, прорватись до кордону.

Чого дійсно варто остерігатися — це мін, розтяжок та снарядів, які не розірвалися. Працівники національної поліції та ДСНС цілодобово займаються розмінуванням територій. “Зараз все настільки ж заміновано, як і в Другу світову”, — ділиться з нами спецпризначенець, — “Ми ще десятиліття будемо знаходити міни та нерозірвані снаряди по лісах”. Особливо небезпечно повертатись у власні домівки та “блукати” по громадських спорудах. російські окупанти жили як у вже покинутих квартирах та будинках, так і виганяли мешканців з їхніх осель, а по відходу часто такі приміщення заміновували.

Поліцейські кажуть, що попри усі застереження люди самовільно повертаються до своїх домівок. Це треба робити в супроводі ДСНС чи поліцейських, бо, окрім купи бруду та сміття там можуть бути небезпечні сюрпризи. Також в будинках знаходять тіла загиблих.

Місцеві також часто навідуються до будинків, раніше окупованих російською армією, з метою знайти собі якихось трофеїв: підсумки, зброю, боєприпаси, залишених під час відступу. Часто, коли поліція перевіряє покинуті окупантами будинки, бачить, що там вже побували місцеві.

Про мародерство за два дні чергування ми чули не раз. В посиленому режимі працює поліція, працює територіальна оборона, але від мародерів це не завжди рятує. Селяни самоорганізовуються та виставляють караули, озброєні зазвичай мисливськими рушницями, або й голіруч, щоб охороняти покинуті будинки, магазини і громадські споруди. “Ми на другий день війни, коли росіяни ще не прийшли, всі продукти з магазину роздали місцевим. Ні зв’язку із Києвом, ні безпечної дороги до міста вже не було. В магазині залишався виключно алкоголь, його закрили. Але його пограбували вже після того, як росіяни пішли”.

Місцеві сказали, що у коттеджному містечку на околицях села Березівка, що трохи на північ від Житомирської траси, переховувались російські солдати. Поліцейські, з якими ми їхали, вирішили це перевірити.

-Окрім супроводу гуманітарної допомоги, ми виконуємо ще й звичайні поліцейські функції - перевіряємо заяви місцевих, - кажуть вони.

Містечко - зо два десятки будинків, розташованих по обидві сторони головної вулиці, в кожного своє подвір’я, гараж.

На центральній вулиці - жигулі із літерою “V”. Трапляються ще малолітражки із витягнутими акумуляторами. По всьому містечку розкидані речі, через напівпрочинені ворота та хвіртки у дворах видніються розкидані речі. Там бруд і сморід. На територію чи в будинки заходити заборонено - може бути заміновано. Та й не дуже хочеться вдиратися у чуже сплюндроване життя. “Живуть, як бомжі та помирають як бомжі” - говорять нам поліцейські, маючи на увазі армію РФ.

Наступного дня поліцейські супроводжували іноземних журналістів до Бородянки та навколишніх сіл. Комендантська година на звільнених від окупації територіях тривала до 7-го квітня, але багато людей, ледве дізнавшись про звільнення домівок від окупантів, вирушили додому, всупереч усім проханням влади, поліції та ДСНС зачекати. Тож багато часу ми провели у заторах. Цивільні малолітражки, седани і купе повзуть навіть по розбитих грунтових дорогах - люди хочуть побачити, чи вціліли їхні будинки.

Звична дорога до Бородянки зруйнована - на Варшавській трасі знищений міст через річку Здвиж, треба їхати об’їздними дорогами. Армія РФ окупувала Бородянку у перші дні війни, тож місцеві жителі провели більше місяця в окупації. Скільки там загиблих - досі невідомо, триває збір тіл та розбір завалів зруйнованих будинків. Але, як заявила генпрокурор Ірина Венедіктова, ситуація може бути ще гіршою, ніж у Бучі, де станом на 6 квітня було знайдено 320 тіл.

Посеред міста стоїть розбита колона ворожої військової техніки. За свідченнями мешканців Бородянки, багато транспорту спалили місцеві за допомогою коктейлів молотова.

З 29 багатоповерхових будинків на центральній вулиці повністю знищено 8, пошкоджено 21. Це чудово видно на відео із квадрокоптера

“Колона, яка зайшла в місто, обстрілювала будинки навколо, стріляли абсолютно навмання - залякували” - пояснив один із поліцейських. На багатоповерхівках помітні вигорілі вікна на рівні 5 - 7 поверхів: “якщо поцілити в середину такого будинку, при “владому” влучанні він “складається”, - каже мій співрозмовник.

За свідченнями військових та місцевих мешканців, в Бородянці також багато загиблих місцевих жителів, їхні тіла прибрали лише після того, як російська армія залишила місто.

В будинках, що не зазнали прямих ударів, - вибиті шибки та понівечені ударними хвилями фасади. В центрі немає жодної цілої і не розграбованої споруди.

Окупанти займали будинки мешканців та адмінбудівлі. У місцевому відділку поліції влаштували штаб, на подвір’ї - базу для ремонту авто.

Там і досі стоїть напів розібрана та розграбована російська мобільна автомобільна майстерня батальйонного рівня. Нічого цінного в ній не лишилось, чи то росіяни забрали чи наші військові собі взяли - невідомо.

Варто зауважити, що росіяни повсюди залишили бруд. У захоплених гаражах для ремонту техніки розкидане сміття, ганчір’я, російська військова форма. Неподалік стоїть покинутий бензовоз. Будівля поліції - вигоріла.

У приміщенні місцевого відділу держказначейства жили російські офіцери середньої ланки. В одній з кімнат влаштували щось схоже на пральню і місце для миття. Солдати зазвичай смітять там, де сплять і їдять, в туалет далеко не ходять - у сусіднє приміщення за стінкою - таку картину описували спецпризначенці, які першими проводили зачистки в Бучі.

А ще всюди багато викинутих протигазів - в Бучі їх були сотні. Це пояснюється тим, що сумки для протигазів дуже зручно використовувати для перенесення награбованого.

Немного о войне

Я вот побыл немного на войне. Да, на той самой. Да я с Украины, я доброволец, сам пришел в военкомат 24-го. До конца лета успешно минусил рососийских недовоинов.Немного задело в крайние дни но... Сейчас подлечюсь немного и вернусь туда же.Не многие, но наверное все люди с которыми я виделся в крайние пару недель, задают одни и те же вопросы.

Как война меняет людей?

Можна ответить коротко - кардинально и нихуя не в лучшую сторону.

Обычный программист, тысячи которых, еще пол года назад сидел в удобном кресельце и на радужной клавиатурке тыкал мяхонькие кнопочки, сейчас без дрожи в руках с такой же смелостью и уверенностью тыкает на кнопочку "Fire". И, сука, наверное потому что он нихуя не понимает в физике полета снаряда, эта же, блядь, физика ему и не мешает пиздануть точно в цель, которую бывалый вояка примет за пылинку на оптике. Или с дешмансокого коптера закинуть гранату в люк танка...

Пидары, заказывающие латтЭ с мигдальным молоком, без понтов и лишнего пиздежа с сухпая и подручной растительности варят просто офигеннейшие кушанья, Гордон Рамзи думаю охуел бы.

Война меняет, однозначно.

Я лично видел, как парень с образованием ветеринара хилил разорванное осколком брюхо. И, блядь, солдат выжил! Никто не надеялся, но никто не посмел возразить ветеринару - сказал принести воду, принесли. Даже, блядь, раненный закрыл свое ебало, когда хиллер сказал "заткнись".

Скажете что сие случаи единичные? А хуй ты угадал, секс с другим человеком у тебя это случай единичный, блядь.

Но есть и обратная сторона этих казалось бы позитивных изменений.

Та сила, которая позволяет человеку в считанные дни с офисного пидара превратиться в настоящего боевого педераста, требует плату в замен. У многих сие страшная плата. Многие, особенно те кто с врагом имеет близкий контакт, просто звереют.

Хотел описать пару случаев, но не буду, это просто жесть.

Величайший пиздец платы этой - они такими и остаются.Люди перестают спать, их клинит морально. То что вчера им не позволяло высказать свое недовольство чистотой вилки в ресторане, сегодня улетучилось забрав с собой всю терпимость. Вчерашний водитель троллейбуса сегодня в каком-то безобидном споре может без тени смущения срезать оппоненту ухо или просто всадить нож в конечность.

Понимание о содеянном приходит, но немного позже, спустя какое-то короткое время, секунда-две. И человек, когда понимает что он только-что совершил, не может себя за это простить. Со всеми вытекающими.

Понимаете зачем нужны психологи? И вот я Вам скажу - нужны пиздец как.

Что вы делаете в основном?

Копаем. Непосредственно ведение боя пехотой это, ну... пускай сумарно максимум пару дней в неделю. Я не говорю за арту и прочее, те могут насыпать 24 часа в сутки месяцами напролет. Я говорю за вояк у которых из оружия автомат и десяток гранат.

Наверное 80 процентов времени мы копаем.Кстати есть разница между нашими позициями и позициями росни - они копают мелко. Я не о тех местах обитания, которы обустраиваются за день-два, а о тех что формируются за пару-тройку недель. Дабы двигаться по позиции и тебя не попердолило осколками, нужно бежать пригнувшись. Попробуйте, как это. Неудобно пиздец, добавьте еще вес брони и снаряги и за два три забега ваша спина скажет вам "умирай".Мы копаем глубоко, дабы бежать в полный рост. Подшучивают, что украинские окопы выкопаны для стрельбы с коня стоя.

Продолжение будет

Российские военные попали в окружение под Дебальцево и грозят своему руководству, что сдадутся в плен

Прошу адекватной критики и мнений, а так же Ваших комментариев