Герої не вмирають / Герои не умирают
Життя заступника командира батальйону капітана Андрія Кизила, який на війні з 2014 року, з перших днів своєї офіцерської служби, обірвав осколок ворожої міни під Авдіївкою. Уродженцю Умані Андрієві Кизилу вибирати майбутню професію було нескладно: у династії військових іншого шляху він не бачив. Спочатку Андрій учився в Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна, а після його закінчення поїхав у Львів в Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.Оскільки Андрій мав значні успіхи в навчанні, наставники ще в академії пророкували йому блискучу кар’єру, і вони не помилилися.
У 23 роки він достроково отримав звання капітана й став заступником командира батальйону. Але кар’єрний шлях офіцера вийшов надто коротким: два з половиною роки....Ніч на 29 січня 2017 року. Різке загострення в Авдіївці, де утримує позиції білоцерківська механізована бригада. Ворог стріляє з важкої зброї. Обстрілюючи українців, бойовики починають застосовувати освітлювальні міни. Це є ознакою того, що противник незабаром перейде до атаки. Командування механізованого батальйону вирішує виставити два спостережні пости. Андрій очолює штурмову групу з дев’яти бійців, їхнє завдання — зайняти один із постів і запобігти непомітному просуванню ворога. На підході до спостережних позицій Андрій із бійцями помічають 20–25 бойовиків, які рухаються в нашому напрямку, зав’язується бій.Група «Орла» (позивний Андрія Кизила) змушує ворога відійти до своїх позицій. Оговтавшись, бойовики відкривають по позиціях українців мінометний вогонь. Андрій усвідомлює: спостережний пост на відкритій місцевості — це не та позиція, де можна сховатися від обстрілу. Тоді він вирішує зайняти опорний пункт противника, аби зберегти життя своїх хлопців. Частина з них залишається прикривати правий фланг, решта кинулася вперед.Такої відчайдушності українців бойовики, мабуть, не очікували. Результатом зіткнення стали втрати терористів — близько 20, одного бойовика було взято в полон. Андрій Кизило наказує закріпитися на захопленому ворожому ВОПі, зайняти кругову оборону.Противник удається до ще однієї атаки групи Кизила, але безуспішно.
А потім починає «крити» відчайдухів із мінометів.— Бойовики розносили цей ВОП на друзки. Та й окопи там неглибокі, по коліна. Одна міна залетіла просто в окопчик, де були ми, — згадує Рустам Бабешко.
— Власне вибуху я не чув, можливо, тому, що мене вже трохи контузило внаслідок вибуху «Мухи». За хвилину отямився, озирнувся. У мене на правому боці весь одяг розірвано осколками, але мене не зачепило. Кидаюсь до «Орла», який лежить поряд, тягну його в безпечне місце. Знімаю його броник, а на лівому боку рана завбільшки з п’ятак, — шансів в Андрія не було: осколок уразив серце... Разом із ним загинуло ще троє наших хлопців...
Місяць тому, після Нового року, Андрій був у відпустці. 6 січня на своїй сторінці в соцмережі він розмістив світлину із сином, яку підписав: «Поганяли на санках)))». Восьмимісячний син більше не знатиме батька...
Роман Туровець, видання Міністерства оборони України «Народна армія»1 лютого 2017 року за особисту мужність і героїзм, незламність духу, виявлені в захисті суверенітету й територіальної цілісності нашої держави, самовіддане служіння українському народові Президент присвоїв звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» заступникові командира механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади капітану Андрієві Кизилу (посмертно).
