Лавров Сергей Викторович

Путін сидів на кушеткі і нєрвно вистукував пальцями по ядєрной кнопкє.
- Лавров, Мєркєль не звонила? - крикнув він.
- Нєт, - почулося з корідора.
- Дура!
Путін снова затарабанив по кнопкє.
- А Обама?
- Тоже нєт.
- Козьол.
Путін зіскочив з кушетки і прийнявся наматувать круги по комнатє.
- А хоть хто-то вообщє звоніл?
- Лукашенко інтєрєсовался, чи осталісь у вас какіє-то дєньгі, ілі можно ідті в Європу.
- Передай, шо аннексірую нахрєн, - пригрозив Путін.
- Да я говоріл, - обіжено прокричали в корідорі. - Он в отвєт просив сказать, шоб ви не переживали. Бо пока у вас дєньги не кончаться, он нікуда не уйдьот. А когда кончаться, то аннексії можна не бояться, бо не буде за какіє шиши.
- Сволочь…
Путін снова сів на кушетку і прийнявся гризти ногті.
- Почєму мєня всє ігноріруют? - поінтєрєсувався він. - Только нєдавно тєлєфон обривали умоляя нікого не хєрачить.
- Ну почєму всє? - удівілся Лавров, тіхонько входя в комнату. - Гуам, к прімєру, і Фіджі с намі общаються. Цзіньпінь часто звонить, інтєрєсується, всьо лі харашо.
- Нє дождьотся, - буркнув Путін.
- Напротів, утвєрждаєт, шо ждать нєдолго осталось, потому шо ми ідіоти, - пожалувався Лавров. - А єщо просив передать, шо на газопровод у нєго дєнєг нєт. І єслі ми хотім продавать єму газ, то шоб самі тянулі трубу.
- Жлоб.
Путін задумчиво нажав на ядєрну кнопку і посмотрєл у вікно.
- Нажать-то можно, - сказав Лавров. - Только ето муляж, фікція. Настоящу ще Горбачов дємонтірував в епоху гласності і подарив Рейгану в качєствє сувєніра.
- То єсть как - дємонтірував? - Офігєв Путін.
- А ви нє зналі? - Удівілся Лавров.
- Піздєц, - расстроївся Путін, пуская слину. - Почєму нє прєдупрєділі заранєє?
- Потому шо ви би сказалі Жиріновському, а он би распіздєл на вєсь мір. І уже через два дня кітайци взялі би Москву, а чєрєз нєдєлю - всьо остальноє, - Лавров важно поправив очки і витер Путіну подбородок. - І вообщє, я би на вашем мєстє...
- А хто ти такой, шоб думать про моє мєсто? - Ощетинився Путін.
- Ну, к прімєру, второй по значімості моральний авторітєт, сразу за вамі, - похвастався Лавров.
- Какой ти второй? Мєдвєдєв второй, а тєбя не знаю вообщє, - прищурився Путін.
- А Мєдвєдєва в спіскє нєт, потому шо уж больно умний. В інтернетах сідіт, тєлєфонами пользоваться умєєт. А ум разлагаєт націю. Вон гляньтє на Макарєвіча: був уважаємим чєловєком, пока не став слішком умнічать.
- Макарєвіча тоже знаю, а ти хто такой? Шо дєлаєш в моєй комнатє? - Поінтєрєсувався Путін. - Второй он... І насколько второй?
- Всєго на 11%, - отвєтіл Лавров і скромно улибнулся. - Так, мєжду прочім, россіянє самі рішили, когда їм задали вопрос, кого оні уважают.
- На целих 11%, - подчеркнув Путін. - Прігрєл, викормив... Хєрачіть!
Путін кинувся на Лаврова, но той воврємя отошол в сторону і Путін зі всьої дурі впєчатався в рєзінову стєну.
- Владімір Владіміровіч, нам воювать нєзачєм. Ми моглі би правіть коллєгіально, - замітив Лавров, поправляя галстук. - Я, напрімєр, рєшаю, а ви подпісуєтє. Так било би правільно, учітивая мой опит...
- До жопи твой опит! - Крикнув Путін, питаясь отлипнуть от стєнки. - Страна в ізоляції, Кітай на граніце, нєфть стрємітєльно падаєт і расхєрачіть нікого нєльзя, потому шо кнопка - муляж.
- Єсть діпломатічєскоє рєшеніє, - подсказав Лавров. - Напрімєр, ви бєрьотє всю віну на сєбя. Да, кєм-то прійдьотся пожертвувать, но страну удастся спасті.
- Єсть і другой варіант, - істєрив Путін, с трудом освободивши одну руку і питаясь помочь второй. - Хєрачіть, хєрачіть!
- Всєх не пєрєхєрачітє, - замітив Лавров, прєдусмотрітєльно заталкуя Путіна обратно в рєзінову стєнку. - Даже Сталін нє смог. Помню, как он умірал, а ми з пацанами стояли у ізголов'я і спорілі, хто із нас будєт вмєсто нєго. А он грозно так зашипів:"Козли, я всєх наслєдніков расстрєляв". А я:"Спасібо, шо освободілі нам мєсто". Но побєдив Хрущов, покоривши широкі масси харізматічним гецанням туфльой.
Лавров вперся в огромний шкаф і задвинув ним впєчатаного в стєнку Путіна.
- В общєм ви тут пока подумайтє, а я позвоню Обамє і Мєркєль. Обсудім, шо дєлать дальше.
Лавров вийшов із комнати і запєр за собой двєрь.
- Дождался, докатілся, - шипів Путін, ісходя пєной. - Мало того, шо чужі обзивають чуть лі не говном, так тєпєрь і свої страх потєряли... Расстрєл, лагєря... Інтернет Дімкє отрубить, пусть тупєєт хотя би до уровня Чуркіна... Козли, нєнавіжу, хєрачить...
Путін мєчтатєльно прєдставив собі, як він буде хєрачить Лаврова, і задрімав, блаженно улибаясь во снє...

(с)

Делай как я! Дочка Лаврова переехала в Москву

К сожалению, - это не секрет, - "западничество" многих представителей российского политикума определяется наличием собственности за рубежом. Это очень убедительная мотивация. Но еще убне едительнее - дети. Они учатся на Западе, привыкают, обрастают связями, становятся "западными людьми", - и их судьбой, при необходимости, очень легко шантажировать родителей. В связи с чем, любое позитивное упоминание о том же Сергее Викторовиче теряло 99% веса, когда оппонент ехидно напоминал про дочь.

И вот: уже не ребенок, взрослая молодая дама, прижившаяся в США, начавшая делать успешную карьеру, имеющая свой круг друзей и, в общем, оторвавшаяся от российских реалий, по решению отца сломала всё, в том числе планы на будущее, и вернулась в Москву. При всем том, что, - не дитя ведь! - вполне могла отказаться. И это говорит, как минимум, о прочности устоев в семье Лавровых, где слово отца значит многое и патриотизм не пустое слово.

Но главное, это явное и безусловное доказательство того факта, что, - не будем наивны, предполагая, что г-н Федоров озвучивает свое личное мнение, - не только Сергей Викторович, но и вся высшая элита России вплоть до и даже круче приняла решение, а элитам рангом пониже (по списку, по списочку!) открытым текстом велено определяться.

На мой взгляд, в нынешнее хмурое время это сообщение, наверное, самое солнечное...

Лавров врет о сбитом боинге.

Обработанное интервью Лаврова С.В. российскому телевизионному каналу. Интервью не полное. Проведен анализ мимических выражений и манипуляций, которые выдают возможную ложь. В титрах в видео подсказки, на что следует обратить внимание.

Аналогии