sfw
nsfw

Результаты поиска по запросу "довга"

Первый советник посла Франции в Украине Брюно Кассанень подтвердил, что французский президент Эммануэль Макрон в среду, 15 июня, планирует визит в Украину. Визит «не подтвержден на 100%», но запланирован, добавил он. Это будет первая поездка президента Франции в Украину с начала полномасштабного вторжения России. 
 Итальянская газета La Stampa писала, что Макрон, канцлер Германии Олаф Шольц и премьер-министр Италии Марио Драги планируют совершить совместный визит в Киев в четверг, 16 июня.
Цель поездки, если она будет
Убеждать отдать территории
488(78,96%)
Договариваться о поставках оружия
87(14,08%)
Свой вариант
43(6,96%)

Отличный комментарий!

Поехал позвонить с левого телефона.

А теперь - саловатное бинго

Ватная пропаганда - она громкая, она на мажорной ноте льется (или вытекает?) из утюгов и телевизоров. В информационном пространстве она уже давно, точно не меньше 10 лет. С ней мы научились работать, мы ее классифицировали (например, см. ватное бинго). Стоит поциенту пиzZzдануть про "недобитых каклов на усраине" - и с ним все понятно, он готов к отправке в бан.
В противоположном лагере тоже не все гладко, у саловаты по понятным причинам обострение. Поэтому, раз уж попался соответствующий пост с саловатным бинго в комментах, давайте соберем типичные симптомы.
Сам пост о запрете триколора, БЛБ и лозунгов "Нет войне" на LGBTQ+ -шествии в Польше, которое организовала украинская LGBTQ+ организация. 
Осторожно, долгое и длинное погружение в море говна! 

Тезис 1. Украинский народ - великий народ, который СМОГ (в отличие от...)

В любом таком сраче вам обязательно расскажут про Майдан.
... и обязательно расскажут, что украинцы и русские - очень разные народы.
Небольшая справка по украинской политике: на момент Майдана в Украине было несколько крупных политических игроков, политический строй можно было в момент Майдана охарактеризовать как олигархат. Порошенко - президент, пришедший после Майдана, был олигархом сам (кондитерский концерн Рошен). Текущий президент Зеленский до войны серьезно потерял в рейтинге и погряз в скандалах из-за связей с олигархом Коломойским (Приватбанк). Тоже, скажем так, неидеальная демократия. Но смогли же сбросить пророссийского президента!
Признак саловаты таков: Майдан удался не потому, что политический строй отличался, не было массивной репрессивной машины, итд, итп, а потому, что украинский народ - великий и свободный. А вот народы России, Беларуси и, скажем, Гонконга, не смогли сбросить своих диктаторов,  потому что это так себе народишки, ссыкливые терпилы.
Но ничего, мы научим вас правильно сопротивляться!
... или не научим, потому что вы безнадежны...
Тезис 2. "Хороших русских" нет. Если и есть, разбираться будем после войны.
Не совсем, правда, понятно, что эти товарищи забыли на сайте таких плохих русских, надо сидеть на сайтах хороших украинцев. Многие еще думают, что украинцы на этом сайте - большинство, и что если мы желаем Украине победы, мы должны допускать саловатную пропаганду. Не-а.

Тезис 3. Все русские виноваты

Тезис 4. Лозунг "Нет войне" - попытка отбелиться и увильнуть от коллективной вины

Не от чистого сердца противники войны говорят эти слова.

Тезис 5. Русские не имеют права на протест против войны и БЛБ-флаг

Тезис 6. Ну-ка расскажи, чей Крым!

Это особое подмножество саловаты здорово триггерится на фразу "Крым де-факто принадлежит России". Де-факто - это значит как оно в данный момент и на деле. На деле Крым во власти России, она им владеет и пользуется. Де-юре Крым украинский.
Даже учитывая ремарки выше, "Крым де-факто принадлежит России" вызывает яростные бурления говен.

Тезис 8. Все русские - имперцы. Кстати, посоны, Шульман - имперская подстилка

Про Шульман сказали в одном саловатном канальчике, саловатка теперь повторяет. Уж Шульмана-то за что? Она всегда очень аккуратно подбирает слова и выражения.

Тезис 9. Мы сидим в подвалах, а они смеют называть себя жертвами путинского режима!

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Многие реакторчане российского происхождения видели подобную агрессию со стороны саловаты или украинцев с серьезной травмой из-за войны. Во многих реакторчанах-украинцах очень много горя и гнева, и хочется вызвериться хоть на кого-нибудь. В ватных сообществах их просто банят и совсем не слушают, а в нашей политоте эти семена падали на благодатную почву. 
Здесь очень много думающих россиян, противников войны, которые и так делали что дОлжно, но им казалось, что делали они слишком мало. Ужасно стыдно, что Путин объявил эту войну от лица всех россиян. Поэтому русские реакторчане слушали, сочувствовали и посыпали голову пеплом.
Но иногда интенсивность потока негатива становилась слишком большой, и начинала раскручиваться спираль ненависти. Самые отбитые крикуны создавали негативный образ своей группы - все как всегда.
Поэтому важно соблюдать правила политоты военного времени и помнить, что по другую сторону монитора - тоже реакторчанин, с которыми вы могли вместе дрочить на поней и собирать фигурки вархаммера (ну или дрочили на вархаммер и собирали фигурки поней).
Если же вы искренне согласны с тезисами и комментами выше (может быть, кроме последнего от Пушишки), мне очень жаль - мы не можем помочь вам в нашей политоте, как не можем помочь вате. Для общения в этом случае нужно использовать саловатные подвиды политоты: "#все плохо", "Моя Україна", "#Сало с №востями", "#oстрый перец".

Отличный комментарий!

Вождь хуйни не скажет.
Достали все эти с коллективной ответственностью.
Спасибо, Вождь.
С этой коллективной ответственностью всё доходит до абсурда. Чел живет в Венгрии с 2000 года, так когда началась заварушка местные украинцы с которыми он вполне себе нормально общался начали его чморить за то, что он русский и нихуя не сделал для свержения власти. При этом он как бы проживает вообще в другой стране и они кстати тоже. Словил тут знатную депрессию по этому поводу. Так-как в России его родные считают предателем, в стране в которой он живет и имеет гражданство он грязный русский. Пиздят просто со всех сторон.

Підпишіть петицію підтримки законопроекту "Про державну мову" №5670


Текст електронної петиції:

"Наша мова є одним із визначальних чинників, що перетворюють українців на єдиний народ і творять міцне підґрунтя державної незалежності і соборності України.

Це не просто культурне надбання і засіб комунікації, але наріжний камінь національної безпеки, соціального розвитку та міжнародної суб’єктності України.

Саме тому Москва упродовж століть здійснювала цілеспрямовану політику знищення української мови. Русифікація, спрямована на розмивання української ідентичності, послаблення і роз’єднання нації, на жаль, тривала і після проголошення 1991 року державної незалежності. Меншовартість і брак політичної волі призвели до нездатності української держави забезпечити, як того вимагає стаття 10 Конституції України, «всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Саме через це в нашому культурно-інформаційному просторі запанував «русскій мір», а в Криму і на Сході виникли зручні плацдарми для збройної агресії.

Навіть після Революції Гідності та початку війни русифікацію не зупинено. Навпаки, сумнозвісний мовний закон Ківавлова-Колесніченка діє і досі, заохочуючи витіснення української мови зі сфери послуг, телебачення, преси, реклами, бізнесу, руйнуючи самі підвалини української ідентичності.

Час нарешті зупинити русифікацію і прийняти сучасне мовне законодавство, що відповідає Конституції та викликам, що стоять перед Україною. Для написання такого закону об’єднало зусилля широке коло експертів-правників, мовознавців, медійників, громадських активістів. Ядром цього процесу стала робоча група Координаційної Ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України.

Ми щиро вдячні 32 народним депутатам із різних фракцій, які підтримали й офіційно внесли громадський законопроект «Про державну мову» (реєстр. № 5670).

Законопроектом, при розробці якого враховано досвід вітчизняного та європейського мовного законодавства, передбачені дієві механізми захисту, функціонування та розвитку української мови в усіх ключових сферах суспільного життя. Він також передбачає скасування закону Ківалова-Колесніченка і внесення змін до багатьох галузевих законів.

Водночас законопроект не спрямований проти жодної іншої мови. З метою належного захисту прав національних меншин, у т.ч. на розвиток і використання їхніх мов, найближчим часом до парламенту буде внесено законопроект «Про права осіб, що належать до національних меншин». Ухваливши ці два закони, Верховна Рада зможе нарешті покласти край штучному протиставленню різних мов.

Ми звертаємося до народних депутатів України, керівництва Верховної Ради, профільного комітету з питань культури і духовності, кожної депутатської фракції та групи із закликом виявити державну відповідальність і політичну волю й забезпечити прийняття цього закону."


З самим законопроектом можна ознайомитись тут: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=60953

В Днепре красно-зеленый флаг Беларуси заменили на бело-красно-белый

Мэр украинского Днепра заявил, что вывешенный у мэрии города в качестве знамени белорусской общины красно-зеленый флаг заменили на бело-красно-белый в знак протеста против антиукраинских заявлений Александра Лукашенко.

К вечеру на новость отреагировало посольство Беларуси в Украине.

«Символика коллаборационистов и карателей белорусского народа».
,политика,политические новости, шутки и мемы,Беларусь,страны,Украина,флаг,Днепр,лукашенко

Отличный комментарий!

Вот сколько последние годы новостей, наиболее адекватную поддержку беларусы получают от Украины и Литвы. Было бы здорово замутить какой Балто-Черноморский союз, как аналог ЕС и, прости хоспади, таёжного союза.
О нет, вы призвали Речь Посполитую
,Газ

Отличный комментарий!

,Газ

Отличный комментарий!

Хотите мы вам нашего зеленского подарим?
,цены,политота,Приколы про политику и политиков
А если я еще плюсиком черешни отсыплю? 1 кг морковки и ЦЕЛЫХ 2 кг картошки?
давай так, без зеленского

Звідки в Києві взялася українська мова?

Допис є продовженням поперденього про російську мову. Росіянам з ґуґлівським перекладачем теж рекомендується. Приємно читання!

Що спільного в української мови із санскритом... Як розмовляли прадавні слов’яни... Яка була мова в Україні, коли України ще не було... Коли зародилася українська...

Про походження української мови сьогодні написано цілі фантастичні романи. Брак популярної філологічної літератури змусив взятися за справу ентузіастів, які переважно не є фахівцями в питаннях мови. Проте виявляють напрочуд велику активність. Одні “специ” виводять українську ледве не із санскриту, інші поширюють міфи про уявний польський чи навіть угорський вплив, хоча здебільшого не володіють ні польською, ні українською, ні тим більше угорською мовою.
штшш эдиш,Сало с №востями,ccn, saloandnews, сало с новостями, новости с салом,разное,Балакучий шинок,Сало, аналитика, обсуждения, Украина, война,мова,історія,разная политота
Не баян, а класика

Чому в українській мові багато слів із санскриту?
Зіставляючи різні мови, учені дійшли висновку, що деякі з них дуже близькі одна до одної, інші є родичками більш віддаленими. А є такі, котрі взагалі не мають між собою нічого спільного. Наприклад, установлено, що спорідненими є українська, латинь, норвезька, таджикська, гінді, англійська тощо. А ось японська, угорська, фінська, турецька, етруська, арабська, баскська та інші з українською чи, скажімо, іспанською ніяк не пов’язані.

Доведено, що кілька тисячоліть до нової ери існувала така собі спільнота людей (племен), які розмовляли близькими діалектами. Ми не знаємо, де це було і в який точно час. Можливо, 3–5 тисяч років до н.е. Припускають, що ці племена проживали десь у Північному Середземномор’ї, можливо навіть, у Подніпров’ї. Індоєвропейська прамова не збереглася до наших часів. Найдавніші письмові пам’ятки, що дійшли до наших днів, написані були тисячу літ до нової ери мовою давніх жителів Індії, що має назву “санскрит”. Як найдавніша, ця мова вважається найближчою до індоєвропейської.

Учені реконструюють прамову на основі законів зміни звуків та граматичних форм, рухаючись, так би мовити, у зворотному напрямку: від сучасних мов – до спільної мови. Реконструйовані слова наводяться в етимологічних словниках, давні граматичні форми – в літераторі з історії граматик.

Сучасні індоєвропейські мови успадкували більшість коренів від часів прадавньої єдності. У різних мовах споріднені слова часом звучать дуже по-різному, але ці відмінності підпорядковані певним звуковим закономірностям.

Порівняйте українські та англійські слова, що мають спільне походження: день – day, ніч – night, сонце – sun, матір – mother, син – son, око – eye, дерево – tree, вода – water, два – two, могти – might, сварити – swear, веліти – will. Тож українська, як і решта індоєвропейській мов, має багато спільних слів із санскритом та іншими спорідненими мовами – грецькою, ісландською, давньоперською, вірменською тощо, не кажучи вже про близькі слов’янські – російську, словацьку, польську...

Унаслідок переселення народів, воєн, загарбань одних народів іншими мовні діалекти віддалялися один від одного, утворювалися нові мови, зникали старі. Індоєвропейці розселилися по всій Європі й проникли в Азію (тому й дістали таку назву).

Праіндоєвропейська мовна сім’я залишила після себе, зокрема, такі групи мов: романські (мертва латинь, французька, італійська, іспанська, португальська, румунська, молдавська та ін.); германські (мертва готська, англійська, німецька, шведська, норвезька, ісландська, датська, голландська, африкаанс тощо); кельтські (валлійська, шотландська, ірландська та ін.), індоіранські (мертва санскрит, гінді, урду, фарсі, таджикська, осетинська, циганська, можливо, також мертва скіфська тощо); балтійські (мертва прусська, литовська, латиська та ін.), слов’янські (мертва старослов’янська, або “староболгарська”, українська, болгарська, польська, російська, білоруська, тощо). Окремі індоєвропейські пагони пустили грецька, вірменська, албанська мови, які не мають близьких родичів. Чимало індоєвропейських мов не дожили до історичних часів.

Чому індоєвропейські мови так відрізняються одна від одної?
Як правило, формування мови пов’язане з географічним відокремленням її носіїв, міграцією, завоюваннями одних народів іншими. Розбіжності в мовах індоєвропейців пояснюються взаємодією з іншими – часто неіндоєвропейськими – мовами. Одна мова, витісняючи іншу, отримувала певні ознаки переможеної мови й відповідно відрізнялася цими ознаками від своєї родички (витіснену мову, яка залишила свої сліди, називають субстратом), а також зазнавала граматичних та лексичних змін. Можливо, існують певні внутрішні закономірності розвитку мови, які з часом “віддаляють” її від споріднених наріч. Хоча, напевне, причиною появи будь-яких внутрішніх закономірностей є вплив інших (субстратних) мов.

Так, у прадавні часи в Європі були поширені численні мови, вплив яких і спричинив до нинішньої багатобарвної мовної картини. На розвиток грецької мови вплинули, зокрема, іллірійська (албанська) та етруська. На англійську – норманська та різні кельтські наріччя, на французьку – галльська, на російську – фінно-угорські мови, а також “староболгарська”. Фінно-угорський вплив у російській мові дав ослаблення ненаголошених голосних (зокрема акання: молоко – млаако), закріплення g на місці г, оглушення приголосних у кінці складу.

Вважається, що на певному етапі мовної еволюції, до утворення окремих слов’янських та балтійських мов, існувала балто-слов’янська єдність, оскільки ці мови мають величезну кількість спільних слів, морфем і навіть граматичних форм. Припускають, що спільні предки балтів і слов’ян населяли території від Північного Подніпров’я – до Балтійського моря. Проте внаслідок міграційних процесів ця єдність розпалася.

На мовному рівні це відбилося дивовижним чином: праслов’янська мова постає як окрема мова (а не балто-слов’янський діалект) з початком дії так званого закону відкритого складу. Праслов’яни отримали цей мовний закон, взаємодіючи з якимсь неіндоєвропейським народом, мова якого не терпіла поєднання кількох приголосних звуків. Суть його зводилася до того, що всі склади закінчувалися на голосний звук. Старі слова почали перебудовуватися так, що між приголосними вставлялися короткі голосні або голосні мінялися місцем із приголосними, кінцеві приголосні втрачалися або після них з’являлися короткі голосні. Так, “ал-ктіс” перетворився на “ло-ко-ті” (лікоть), “кор-вас” на “ко-ро-ва”, “ме-дус” на “ме-до” (мед), “ор-бі-ті” на “ро-би-ти” “драу-гас” на “дру-ги” (другий) тощо. Грубо кажучи, уявлення про “дослов’янський” мовний період дають балтійські мови, які не зачепив закон відкритого складу.

Звідки нам відомо про цей закон? Насамперед з найдавніших пам’яток слов’янської писемності (Х – ХІІ століття). Короткі голосні звуки позначалися на письмі літерами “ъ” (щось середнє між коротким “о” й “и”) та “ь” (короткий “і”). Традиція написання “ъ” в кінці слів після приголосних, яка перейшла в російську мову за київською традицією передачі церковнослов’янської, дожила аж до початку ХХ століття, хоча, звісно, ці голосні в російській ніколи не читалися.

Якою мовою розмовляли праслов’яни?
Ця мова проіснували з І тисячоліття до н.е. до середини І тисячоліття н.е. Звісно, не було якоїсь цілісної мови в сучасному розумінні цього слова, а тим більше її літературного варіанта. Ідеться про близькі діалекти, що характеризувалися спільними ознаками.

Праслов’янська мова, отримавши закон відкритого складу, звучала приблизно так: зе-ле-нъ ліє-съ шу-ми-тъ (читається “зе-ле-ни ліє-со шу-ми-то” – зелений ліс шумить); къ-де і-доун-тъ медъ-віє-дъ і влъ-къ? (читається “ко-де і-доу-то ме-до-віє-до і вли-ко? (де йдуть ведмідь і вовк?). Монотонно і рівномірно: тра-та-та-та... тра-та-та... тра-та-та... Наше сучасне вухо навряд би чи могло розпізнати в цьому потоці знайомі слова.

Деякі вчені вважають, що субстратною мовою для праслов’ян, котра “запустила” в дію закон відкритого складу, була неіндоєвропейська мова трипільців, які населяли теперішні українські землі (субстратна мова – поглинута мова, яка залишила в мові-переможниці фонетичні та інші сліди).

Саме вона не терпіла скупчень приголосних, склади в ній закінчувалися лише на голосні звуки. І саме від трипільців начебто дійшли до нас такі слова невідомого походження, що характеризуються відкритістю складів та строгим порядком звуків (приголосний – голосний), як мо-ги-ла, ко-би-ла та деякі інші. Мовляв, від трипільської мови українська – через посередництво інших мов та праслов’янських діалектів – успадкувала свою мелодику й деякі фонетичні особливості (наприклад чергування у–в, і–й, яке допомагає уникати немилозвучних збігів звуків).

На жаль, неможливо ні спростувати, ні підтвердити цю гіпотезу, оскільки якихось достовірних даних про мову трипільців (як, до речі, і скіфів) не збереглося. Водночас відомо, що субстрат на певній території (фонетичні та інші сліди переможеної мови) справді дуже живучий і може передаватися через кілька мовних “епох”, навіть через посередництво мов, які не дожили до наших днів.

Відносна єдність праслов’янських наріч проіснувала до V–VI століття нової ери. Де мешкали праслов’яни – достеменно не відомо. Вважається, що десь на північ від Чорного моря – у Подніпров’ї, Подунав’ї, у Карпатах чи між Віслою та Одером. У середині першого тисячоліття внаслідок бурхливих міграційних процесів праслов’янська єдність розпалася. Слов’яни заселили всю центральну Європу – від Середземного до Північного моря.
Відтоді почали формуватися прамови сучасних слов’янських мов. Точкою відліку творення нових мов став занепад закону відкритого складу. Такий само загадковий, як і його виникнення. Ми не знаємо, що спричинило цей занепад – черговий субстрат чи якийсь внутрішній закон мовної еволюції, який почав діяти ще в часи праслов’янської єдності. Проте в жодній слов’янській мові закон відкритого складу не вцілів. Хоча й залишив у кожній з них глибокі сліди. За великим рахунком, фонетичні та морфологічні відмінності між цими мовами зводяться до того, наскільки відмінними є рефлекси, зумовлені падінням відкритого складу, у кожній з мов.

Як з’явилися сучасні слов’янські мови?
Занепадав цей закон нерівномірно. В одних говірках наспівне вимовляння (“тра-та-та”) збереглося довше, в інших – фонетична “революція” відбулася швидше. У результаті праслов’янська мова дала три підгрупи діалектів: південнослов’янські (сучасні болгарська, сербська, хорватська, македонська, словенська та інші); західнослов’янські (польська, чеська, словацька тощо); східнослов’янські (сучасні українська, російська, білоруська). У давні часи кожна з підгруп являла собою численні говірки, що мали певні спільні риси, котрі відрізняли їх від інших підгруп. Ці говірки далеко не завжди збігаються з сучасним розподілом слов’янських мов та розселенням слов’ян. Велику роль у мовній еволюції в різні періоди відіграли процеси державотворення, взаємні впливи слов’янських наріч, а також чужомовні елементи.

Власне, розпад праслов’янської мовної єдності міг відбуватися таким чином. Спочатку територіально “відірвалися” від решти племен південні (балканські) слов’яни. Цим пояснюється те, що в їхніх говірках закон відкритого складу протримався найдовше – аж до ІХ–ХІІ століть.

У племен, що були пращурами східних та західних слов’ян, на відміну від балканських, у середині першого тисячоліття мова зазнала кардинальних змін. Занепад закону відкритого складу дав старт розвиткові нових європейських мов, чимало з, яких не дожили до нашого часу.

Носії праукраїнської мови становили собою розрізнені племена, кожне з яких розмовляло власним наріччям. Поляни розмовляли по-полянськи, деревляни – по-деревлянськи, сіверяни – по-сіверянськи, уличі й тиверці – по-своєму і т.д. Але всі ці наріччя мали однакові наслідки занепаду відкритого складу, тобто характеризувалися спільними рисами, які й зараз відрізняють українську мову від інших слов’янських мов.

Звідки нам відомо про те, як розмовляли в Україні в давні часи?
Існує двоє достеменних джерел наших сьогоднішніх знань про давньоукраїнські говірки. Перше – письмові пам’ятки, найдавніші з яких були написані в Х–ХІІ століттях. Однак, на жаль, записів тією мовою, якою розмовляли наші предки, не велося взагалі. Літературною мовою Києва була “староболгарська” (церковнослов’янська) мова, яка прийшла до нас із Балкан. Це мова, на яку в ІХ столітті Кирило й Мефодій переклали Біблію. Вона була незрозуміла східним слов’янам, оскільки зберегла давній закон відкритого складу. Зокрема, у ній звучали короткі голосні після приголосних звуків, що позначалися буквами “ъ” та “ь”. Проте в Києві ту мову поступово українізували: короткі звуки не читалися, а деякі голосні було замінено на свої – українські. Зокрема, носові голосні, які досі збереглися, скажімо в польській, вимовлялися як звичайні, “староболгарські” дифтонги (подвійні голосні) читалися на український манер. Кирило й Мефодій дуже б здивувалися, почувши “свою” мову в київській церкві. Цікаво, що деякі вчені намагалися реконструювати так званий “древнерусский язык”, який начебто був спільний для всіх східних слов’ян, – спираючись на давні київські тексти. І виходило, що в Києві розмовляли ледве не “староболгарською” мовою, що, звичайно, аж ніяк не відповідало історичній правді.

Давні тексти можна використовувати для вивчення мови наших предків, але в дуже своєрідний спосіб. Що й зробив професор Іван Огієнко в першій половині ХХ століття. Він дослідив описки, помилки київських авторів та переписувачів, які мимоволі зазнавали впливу живої народної мови. Часом давні писарі “переробляли” слова та “староболгарські” граматичні форми навмисне – щоб було “зрозуміліше”.

Друге джерело наших знань – сучасні українські говірки, особливо ті, які довго залишалися ізольованими й зазнавали мало впливу. Наприклад, нащадки деревлян і досі населяють північ Житомирщини, а сіверян – північ Чернігівщини. У багатьох говірках збереглися давньоукраїнські фонетичні, граматичні, морфологічні форми, які збігаються з описками київських писарів та письменників.

У науковій літературі можна знайти інші дати занепаду коротких голосних у східних слов’ян – ХІІ – ХІІІ століття. Проте таке “подовження життя” закону відкритого складу навряд чи обґрунтоване.

Коли зародилася українська мова?
Відлік, напевне, можна розпочати з середини першого тисячоліття – коли зникли короткі голосні. Саме це спричинило появу власне українських мовних ознак – як, зрештою, й ознак більшості слов’янських мов. Перелік тих ознак, що відрізняли нашу прамову від інших мов, може виявитися занадто нудним для нефахівців. Ось лише деякі з них.

Давні українські говірки характеризувалися так званим повноголоссям: на місці південнослов’янських звукосполучень ра-, ла-, ре-, ле- у мові наших пращурів звучало -оро-, -оло-, -ере-, -еле-. Наприклад: солодкий (“староболгарською” – сладкий), полон (плен), середа (среда), морок (мрак) тощо. “Збіги” в болгарській та російській мовах пояснюються величезним впливом “староболгарської” на формування російської мови.

Болгарським (південнослов’янським) звукосполученням на початку кореня ра-, ла- відповідали східнослов’янські ро-, ло-: робота (работа), рости (расти), уловлюю (улавливаю). На місці типово болгарського звукосполучення -жд- українці мали -ж-: ворожнеча (вражда), кожен (каждый). Болгарським суфіксам -ащ-, -ющ- відповідали українські -ач-, -юч-: виючий (воющий), спопеляючий (испепеляющий).

Коли короткі голосні звуки занепали після дзвінких приголосних, у праукраїнських говірках ці приголосні продовжували вимовлятися дзвінко, як і нині (дуб, сніг, любов, кров). У польській розвинулося оглушення, у російській теж (дуп, снек, любофь, крофь).

Академік Потебня виявив, що зникнення коротких звуків (ъ та ь) подекуди “змусило” подовжити вимовляння попередніх голосних “о” та “е” у новому закритому складі, аби компенсувати “скорочення” слова. Так, сто-лъ (“сто-ло”) перетворився на “стіел” (кінцевий ъ зник, зате подовжився “внутрішній” голосний, перетворившись на подвійний звук – дифтонг). Але у формах, де після кінцевого приголосного йде голосний, старий звук не змінився: сто-лу, сто-ли. Мо-стъ (“мо-сто”) перетворився на міест, муест, міист тощо (залежно від говірки). Дифтонг з часом трансформувався в звичайний голосний. Тому в сучасній літературній мові “і” в закритому складі чергується з “о” й “е” – у відкритому (кіт – ко-та, попіл – по-пе-лу, ріг – ро-гу, міг – мо-же тощо). Хоча деякі українські говірки зберігають давні дифтонги у закритому складі (кіет, попіел, ріег).

Давні праслов’янські дифтонги, зокрема й у відмінкових закінченнях, які позначалися на письмі літерою “ять”, знайшли своє продовження в давньоукраїнській мові. В одних говірках вони збереглися досі, в інших трансформувалися в “і” (як і в літературній мові): ліес, на земліе, міех, біелий тощо. До речі, українці, знаючи свою мову, ніколи не плутали написання “ять” з “е” в дореволюційній російській орфографії. У деяких українських говірках давній дифтонг активно витіснявся голосним “і” (ліс, на землі, міх, білий), закріпившись у літературній мові.

Частина фонетичних та граматичних особливостей праслов’янської мови знайшла продовження в українських діалектах. Так, праукраїнська успадкувала давнє чергування к–ч, г–з, х–с (рука – руці, ріг – розі, муха – мусі), яке збереглося й у сучасній літературній мові. Здавна в нашій мові наявний кличний відмінок. У діалектах активною є давня форма “передмайбутнього" часу (буду брав), а також давні показники особи й числа в дієсловах минулого часу (я – ходивем, ми – ходилисьмо, ти – ходивесь, ви – ходилисте).

Опис усіх цих ознак займає цілі томи в академічній літературі... [ґрунтовні суто наукові праці є в шановного Івана Огієнка]

Якою мовою розмовляли в Києві в доісторичні часи?
Звісно ж, не сучасною літературною мовою.
,Сало с №востями,ccn, saloandnews, сало с новостями, новости с салом,разное,Балакучий шинок,Сало, аналитика, обсуждения, Украина, война,мова,історія,разная политота
Так-так, я досі не виправив на "Та що ви кажете, куме"

Будь-яка літературна мова є певною мірою штучна – вона виробляється письменниками, просвітителями, діячами культури в результаті переосмислення живої мови. Часто літературна мова є чужою, запозиченою, а подекуди й незрозумілою для неосвіченої частини населення. Так, в Україні з Х по ХVIII століття літературною мовою вважалася штучна – українізована “староболгарська” мова, якою написано більшість літературних пам’яток, зокрема “Ізборники Святослава”, “Слово о полку Ігоревім”, “Повість врем’яних літ”, твори Івана Вишенського, Григорія Сковороди тощо. Літературна мова не була застиглою: вона постійно розвивалася, змінювалася протягом століть, збагачувалася новою лексикою, граматика її спрощувалася. Ступінь українізації текстів залежав від освіченості та “вільнодумства” авторів (церква не схвалювала проникнення народної мови в письмо). Ця київська літературна мова, створена на основі “староболгарської”, зіграла величезну роль у формуванні російської мови. Сучасна літературна мова була сформована на основі наддніпрянських говірок – спадкоємниць наріччя літописних полян (та, очевидно, антського союзу племен, відомого з іншомовних історичних джерел) – у першій половині ХІХ століття завдяки письменникам Котляревському, Гребінці, Квітці-Основ’яненку, а також Тарасові Шевченку.

Отже, до формування загальнонаціональної мови українці розмовляли різними українськими говірками, послуговуючись на письмі українізованою “староболгарською”.

У князівську добу в Києві розмовляли “загальнозрозумілою” для жителів стольного міста мовою (койне), яка була сформована на основі різних давньоукраїнських племінних говірок, головним чином полян. Ніхто ніколи її не чув, і в записах вона не збереглася. Але, знову ж таки, описки стародавніх літописців та переписувачів, а також сучасні українські діалекти дають уявлення про ту мову. Щоб уявити її, слід, напевне, “схрестити” граматику закарпатських говірок, де давні форми збереглися найкраще, чернігівські дифтонги на місці “ять” та сучасного “і” в закритому складі, особливості “глибокої” вимови голосних звуків у нинішніх жителів півдня Київщини, а також Черкащини й Полтавщини.

Чи зрозуміли б сучасні українці мову, якою розмовляли кияни, скажімо, в першій половині ХІІІ століття (до орди)?

Безперечно, так. Як на “сучасне” вухо, то звучала б вона наче своєрідне українське наріччя. Щось подібне до того, що ми чуємо в електричках, на базарах та будівельних майданчиках столиці.

Чи можна називати давню мову “українською”, якщо самого слова “Україна” не було?
Назвати мову можна як завгодно – суть від цього не міняється. Давні індоєвропейські племена теж свою мову “індоєвропейською” не називали…

Закони мовної еволюції жодним чином не залежать від назви мови, яку їй дають у різні періоди історії її носії чи сторонні люди.

Ми не знаємо, як іменували свою мову праслов’яни. Можливо, узагальненої назви не існувало взагалі. Так само нам не відомо, як називали своє наріччя східні слов’яни в доісторичну добу. Скоріш за все кожне плем’я мало свою самоназву і по-своєму називало свою говірку. Є припущення, що слов’яни йменували свою мову просто “своя”.

Слово “руська” щодо мови наших предків з’явилося відносно пізно. Цим словом спочатку позначали просту народну мову – на противагу писемній “слов’янській”. Пізніше “руська” протиставлялася “польській”, “московській”, а також неслов’янським мовам, якими розмовляли сусідні народи (у різні періоди – чудь, мурома, мещера, половці, татари, хазари, печеніги тощо). Українська мова називалася “руською” до ХVІІІ століття.

В українській мові чітко розділяються назви – руський і російський, на відміну від російською, де ці назви безпідставно плутаються.

Слово “Україна” з’явилося теж відносно пізно. У літописах воно зустрічається з ХІІ століття, отже, виникло кількома століттями раніше.

Як інші мови вплинули на формування української?
Українська мова належить до “архаїчних” мов за своїм словниковим складом та граматичним строєм (як, скажімо, литовська й ісландська). Більшість українських слів є успадкованими з індоєвропейської прамови, а також із праслов’янських наріч.

Чимало слів прийшло до нас від племен, що сусідували з нашими предками, вели з ними торгівлю, воювали тощо, – готів, греків, тюрків, угрів, римлян та ін. (корабель, миска, мак, козак, хата та ін.). В українській є також запозичення зі “староболгарської” (наприклад, область, благо, предок), польської (шпаргалка, забавний, шабля) та інших слов’янських. Проте жодна з цих мов не вплинула ні на граматику, ні на фонетику (звуковий стрій) мови. Міфи про польський вплив поширюють, як правило нефахівці, котрі мають дуже далеке уявлення як про польську, так і про українську мови, про спільне походження всіх слов’янських мов.

Українська постійно поповнюється за рахунок англійських, німецьких, французьких, італійських, іспанських слів, що є характерним для будь-якої європейської мови».

Джерело: Володимир Ільченко, УНІАН

Навальный в матросской тишине.


P.s.
Вы меня простите, но я сразу вспомнил вступление Санитаров Подземелья...

Отличный комментарий!

Я никогда особо не любил Навального, как минимум потому что сам топлю больше за просвещение, правовую грамотность и правовые решения. И считал его не самым лучшим оппозиционером, но лучшим из имеющихся.

Но чёрт возьми, такой стойкости в своей позиции и убеждениях, нет ни у кого из Российской оппозиции.
,Anime,RDR, Reshotka Democratic Republic,фэндомы

Ольвия - самый древний полис Причерноморья

На протяжении веков на остатках античного города-государства Ольвии, что вблизи села Парутино на Причерноморье, проводили раскопки и вели научную работу археологи и историки со всей Европы. И из-за проблем с инфраструктурой, транспортным сообщением эта частица античной Греции в Украине долгое время оставалась без внимания туристов. Это самая целостная достопримечательность античности, которую можно посетить и интерес к которой ежегодно растет.
Национальный историко-археологический заповедник «Ольвия» был основан в 1926 году. Сегодня заповедник состоит из двух частей: города Ольвии с некрополем и территории современного острова Березань, что напротив Черноморской косы. Ближайшее к заповеднику большой город - Николаев - в 40 км отсюда.
На территории заповедника действуют: музей, где представлены находки из раскопок (более 96 тыс. Экспонатов) и лапидарий (музей камня - ред.), В котором хранятся архитектурные детали, надгробия, орудия труда, скульптуры и плиты с надписями и текстами декретов. Заповедник имеет свои научные фонды и библиотеку. Основной частью музея экспозиция остатков античной архитектуры под открытым небом: более полутора десятка участков. Раскопки одного участка могут длиться годами.
Заповедник призван охранять и сохранять памятники и артефакты античной Ольвии, проводить ремонтные и музефикацийни работы по воссозданию пропавших элементов, в частности кладок стен.
К концу XVIII в. городище на берегу Бугского лимана не было официально признанной памятником археологии. Лишь в конце века немецкий этнограф Петер Симон Палас совместно с российским писателем Павлом Сумарковим таки доказали, что городище - это и есть остатки античной Ольвии.
Первую точную карту города составили в 50-х годах XIX в. Тогда же стартовала первая археологическая экспедиция, стало началом профессионального исследования Ольвии. Системные же раскопки начали проводить в начале ХХ в.
В советское время вокруг памятника активно селились бывшие узники советских тюрем, которые вскоре начали проводить собственные «раскопки» и продавать за бесценок археологические находки, античную керамику и древние монеты.
Официальные раскопки возобновились в 1970-е годы и продолжаются до сих пор. До недавнего времени здесь работала исключительно украинская археологическая экспедиция, а с 2016 года также работает группа археологов из Польши и Германии под эгидой Института археологии, который имеет исключительное право на проведение раскопок на территории Украины.
Кроме групп археологов, на территории заповедника постоянно проживают только представители здешней фауны: кроме змей, сколопендр, зайцев и лис, здесь сегодня нет жителей. Фауна довольно широкая, потому что охота запрещена. Здесь себя очень хорошо чувствуют лисы, зайцы, даже волки заскакивают ночью.
Ежегодная археологическая экспедиция начинается здесь в конце июня - начале июля. В специально построенных домиках живут руководители экспедиций. Студенты же, приезжающих на раскопки как на практику, живут в палаточном городке в Заячьей Балке, в южной части городища.
Эта территория уникальна тем, что на ее землях не было оседлого населения - как до прихода греков, так и после них. Она как была подготовлена именно для античных колоний: никто ее не трогал до VI века до н. е. и почти не было оседлого населения после IV века н. е. Чистая античная территория.
Город-республика Ольвия была основана в VI в. до н. е. выходцами из древнегреческого города Милет. Своим расцветом она оправдывала свое имя, которое в переводе с греческого означает «счастливая, благословенная». В античной литературной традиции Ольвию нередко называли еще Борисфеном, а ее жителей - ольвиополитами или борисфенитами. 
О власти в Ольвии начали думать уже в V в. до н. е., о чем свидетельствует появление первого государственного документа Ольвии - почетного декрета, который был вырезан на камне. Вся власть в городе фактически принадлежала крупным рабовладельцам. Рабов торговцы получали в обмен на ремесленную продукцию. Поэтому рабы поступали в Ольвии так же, как, скажем, хлеб, скот, рыба или шерсть.
Античная Ольвия была богатой мастеров: гончаров, каменщиков, мастеров по дереву. Немало изделий ольвийские купцы продавали в государствах греческой метрополии, где вместо покупали множество других вещей - от вкусного вина и масла к украшениям и произведений искусства.
Благодаря торговле Ольвия поддерживала связи с такими крупными городами, как Афины, Коринф, Александрия и даже городами Малой Азии (современная Турция). Через свою активную торговую деятельность Ольвия даже входила в первый Афинского морского союза. Для удобства торговли Ольвия выпускала свои монеты в виде дельфинов - в основном медные и серебряные, реже - золотые.
Ольвия интересна для исторической науки не только сейчас, она была такой еще в далекие античные времена. Лучшим подтверждением этому служат посещение Ольвии известным греческим историком Геродотом в V в. до н. е.
Интересно, что в III в. до н. е. город пытался осадить один из полководцев Александра Македонского, Зопирион. В целом город часто подвергался набегам варваров, власть менялась, а в 48 году до н. е. геты во главе с царем Буребистой вообще захватили и разрушили город. После восстановления его площадь уменьшилась втрое, власть перешла к скифам, но набеги варваров не прекратились.
Во II в. н. е. по просьбе Ольвии в город вошел римский гарнизон и построил на ее территории цитадель. В Ольвии находился лишь небольшой римский гарнизон, но к тому времени авторитет Римской империи был очень большой, поэтому пребывание даже небольшого войска в определенном городе уже заставляло задуматься даже самых ярых варварских полководцев. Достаточно долгое время Рим сыграл очень положительную роль в сохранении именно Ольвии и в невозможности ее уничтожения.
В III ст. - из-за внутренних проблем римляне должны были покинуть город и Ольвия снова стала доступной для набегов варварских племен. Вскоре геты разрушили цитадель, а в начале IV в. нападения гуннов привели к окончательному уничтожению Ольвии.
После упадка Ольвии территория оставалась незаселенной течение 14 веков. К середине XIX века античный город буквально разбирался по камешку, в первую очередь местными жителями. Так, османы, которые успели пожить на этой территории, разобрали подавляющее количество наземных зданий и даже построили из античного камня крепость Ачи-Кале, то есть будущий Очаков.
Жители Ольвии, начиная еще с конца XVIII - начала XIX века, строили свои дома также из остатков наземных сооружений Ольвии, потому что зачем ломать голову, где взять строительный материал, если рядом есть куча камней. Сейчас даже если проводятся ремонты в старых домах, то обязательно в стене или остатки алтаря ольвийского, или какой-то архитектурной ольвийской детали. 
Чтобы понять весь тей педантизм, который был воплощен в пространстве античного города, стоит вспомнить, что Ольвия была спроектирована по системе греческого архитектора Гипподама, который спроектировал также Александрию. Городское планирование здесь будто основывалось на каком тактильном ощущении, когда все должно быть на своем месте.
В центре города располагалась главная площадь - агора. Здесь собиралась очень разная публика: от обычных горожан и торговцев в местные поэтов, музыкантов и философов. Посреди площади располагалась большая здание, в котором купеческие собрания чередовались с культовыми обрядами. Главная площадь города граничила с центральным кварталом, улочки которого охватывали два главных рынка, театр, гимназию, суд и парламент. Счастливчики, которые жили вблизи центральной части города, могли решать все свои дела фактически на расстоянии считанных шагов.
Отдельного упоминания заслуживает отношение жителей Ольвии в собственных святынь. Неподалеку главной площади находилась священная территория - теменос, которая включала храмы Зевса и Аполлона Дельфиния, а также центральный алтарь. Чтобы понять ценность этих сооружений, достаточно узнать о действиях местных жителей во время набегов. Храм Зевса и храм Аполлона Дельфиния, покровителя Ольвии, были разобраны самими жителями Ольвии во время одного из набегов кочевых племен для того, чтобы варвары не осквернили священные места.
Центральный алтарь был едва ли не самым ценным культовой достопримечательностью города, поэтому, когда ожидался очередной набег варваров, жители Ольвии засыпали его землей. Поэтому во время археологических раскопок алтарь обнаружили практически не поврежденным. Таким образом Ольвии удалось уберечь собственные святыни и сделать их частью истории.
Ольвийские улицы были прямыми и перпендикулярными друг другу, ориентированными преимущественно с запада на восток. Город был разделен на кварталы, в каждом из которых было десять дворов. Все общественные здания так же, как и городские площади и рынки, составили по размеру жилым кварталам (100 × 40 м). Общественные и жилые здания обычно возводили из камня, а крыша покрывали надежной черепицей. В проходах между кварталами были оснащены траншеи для канализации, перекрыты плитами.
В Ольвии существовала система канализации с отводом канализационных стоков за пределы города. В те времена отходы выливались не в реку, как у нас сейчас, или когда канализация течет рядом с гуляющими детьми. В Ольвии такого не было.
Античная Ольвия была окружена крепкими стенами и оборонительными башнями и это повлияло на облик города. Интересный факт: богатый местный купец Протоген давал средства на строительство крепостных стен вокруг города, чтобы хоть как-то защитить Ольвию от варварских набегов. За этот поступок в его честь был установлен мраморный декрет (плита с текстом).
Большая часть античной Ольвии представляла собой сеть плотных кварталов с узкими переулками. Учитывая, что территория города была обнесена оборонительными стенами, территорию Ольвии уже невозможно было расширить. Именно поэтому жители старались застраивать как можно плотнее ту территорию, которая уже была защищена.
Несмотря на ограниченную площадь домов, местная знать прибегала к строительству двухэтажных домиков. Дома самых владельцев обычно украшались фресками, мозаиками и колоннами. В их домах красовались терракотовые карнизы, египетские редкие вазы из алебастра и ювелирные украшения из Коринфа. С самых Афин в Ольвии привозили скульптуры, архитектурные детали и керамику с чернофигурной вазописью.
Нельзя обойти вниманием также южную часть города, где фактически и зародилась городская жизнь, и здесь, как утверждают ученые, оно и завершилось. В VI в. до н. е. на этой территории были построены землянки первых колонистов и в IV в. н.э. здесь, на этом месте жили уже последние жители Ольвии. Эта часть Ольвии славилась крутыми склонами и мощным портом, который давал возможность активно заниматься торговлей. Почти каждый клочок этой земли был застроен, даже крутые склоны. Когда уровень моря, а соответственно и лимана, поднимался, территория начала подтапливаться, земля начала опадать в реку. Жители Ольвии начали каким-то образом укреплять свои дома большими стенами, которые по факту служили подпорками местных домов. Поэтому почти каждый местный домик - такая небольшая крепость.
Несмотря на все усилия, природа диктовала свои условия, и когда уровень моря существенно поднялся, эта часть города вместе с большим портом и всем побережьем постепенно оказалась под водой. Сегодня под водой находится около 300-400 м античной территории Ольвии. Сейчас подводные раскопки проводить практически невозможно из-за большого течение и ила, которые уже на следующий день сводят на нет все усилия. Чтобы нормально провести подводные исследования - надо сделать дамбу, осушить эту территорию и потом уже проводить раскопки. 
Культы Ольвии
На начальном этапе существования города в нем властвовали мольпы - древнейший аристократический мужской союз (кстати, из всех милетских колоний в Причерноморье мольпы документально зафиксированы только в Ольвии). Они особенно почитали культ Аполлона Дельфина, который был также популярен в Милете, Афинах, Спарте и других греческих городах-государствах.
А вот культ Аполлона Врача, который соперничал с ним, был явно местного происхождения, и именно он стал идеологическим знаменем демократической "партии". Можно предположить, что за религиозным противостоянием группировок Дельфина (мольпы) и Доктора (демос) стояла борьба за политическую и религиозную независимость Ольвии
от метрополии и соседних полисов.
Победа сторонников демократии была одержана благодаря непосредственной помощи мощного флота демократических Афин. Знаменитый Перикл лично возглавил морскую экспедицию в Ольвии, чтобы поддержать местных демократов.
Ольвийская религиозно-политическая революция привела к изгнанию из Ольвии мольпив, хотя наверное некоторая их часть ушла в подполье. Вероятно, в знак этой победы идей демократии в Ольвии начали чеканить монеты с изображением орла, стоящего на дельфине (знак мольпив).
,Моя Україна,фэндомы,Ольвия,історія України,Ukraїner,греки,архитектура,architecture, архитектура, здание, дом, архитектурный памятник,,длиннопост,разная политота
Кстати, дельфины в причерноморских городах-государствах имели промышленное значение - их пасли, как пасут коров или коз, и не случайно их изображения были здесь такими популярными.
Ольвийскую демократию олицетворял культ Демоса и античного героя Геракла, призванных наглядно демонстрировать союз героя и народа.
Интересно, что среди набожных ольвиополитов уже тогда встречались атеисты. Уроженец Ольвии известный древнегреческий философ Бион Борисфенит среди греков слыл ярым безбожником, который только перед смертью обратился к богам.
В ольвиополитов был такой довольно интересный обычай, как весенние праздники в честь местного ольвиополитского бога Аполлона Таргелия. Главная идея этого передурожайного очищающего праздника заключалась в следующем. В день Аполлона Таргелия городом водили преступников, чтобы они впитали в себя всю нечисть и таким образом очищали город. Затем, убивая или изгоняя преступников из страны, жители избавлялись от накопленной за год скверны (А. С. Русяева).
Замена Аполлона Врача на универсального Аполлона Простата (Защитника) знаменовала собой очередной «радикальный перелом в религиозной жизни». Очевидно, демократию заменила военная олигархия. Забота о культе Простата возлагалось на коллегию стратегов-полководцев. Именно поэтому храм Простата в Ольвии был богатый. Его священная казна пополнялась за счет подношений поклонников и военной добычи (чаще всего это было оружие врага).
Обновление демократического строя в Ольвии сопровождалось новыми изменениями в культурной сфере. Новый демократический культ Зевса Элевтерия (Освободителя) был заимствован из Афин.
Поражают многочисленность и разнообразие культов в Ольвии. Одних только Афродит - покровительниц семьи - было несколько. Среди них, например, Афродита Апатур (обманщица), заступница всех неверных мужчин и женщин, святилище которой находилось в Фанагории на полуострове Тамань. Были также Афродита Сирийская, Афродита Морская, Афродита Сладкая, Афродита, Которая Счастливо Плавает и др.
Указывая на существование тесной связи между политическим и религиозным жизнью ольвиополитов, исследовательница религиозных культов античного Причерноморья А. С. Русяева очень точно подытожила: «Религия всегда играла основную роль в государственной системе Ольвии, многим помогая созданию нравственных ценностей и этнического самосознания , осмыслению гражданского долга, этических норм, где почитание и любовь к богам, отечества, родителей были взаимообусловленными и мыслились как неразрывное целое, где нарушение одного влекло за собой пренебрежение ко всему остальному».
Для повседневной жизни причерноморского города был характерен достаточно размеренный ритм. В свободное от политических дел время жители Ольвии отдавались безделью. Особенно любили они застолья и банкеты, которые греки называли «симпозиумами». Согласно эллинским обычаям, мужчины пировали полулежа, а женщины сидели на стульях. Рабы мыли гостям руки и ноги. Не было ложек, вилок, ножей - ели руками, поэтому их приходилось часто мыть. Пальцы обтирали обрезками хлеба (позднее - ароматной глиной). В известном произведении римского автора Петрония «Пир Тримальхиона» богач вытирает руки о вьющиеся волосы мальчиков-рабов. 
Подобно наших современников, греки были страстными любителями различных шоу. Кроме театральных зрелищ, они устраивали, например, такие экзотические представления, как конкурсы красоты для младенцев.
Туризм
За год количество посетителей заповедника составляет около 10 000, и его сотрудники не теряют надежду, что это место станет куда более популярным и известным. В советское время и большую часть периода независимой Украины территория Ольвии позиционировалась исключительно как научный объект, никаких серьезных попыток продвигать заповедник в туристическом плане, к сожалению, не было. Сейчас пытются немножко изменить этот подход - наряду с наукой попробуют развивать туризм, так как туризм - это деньги, а деньги - это развитие этого места.
Несмотря на проблемы с путями и подъездами к заповеднику, за последние три-четыре года интерес туристов к Ольвии все же увеличился. Не каждая область может похвастаться тем, что выдающаяся частица Греции находится на ее территории. 
Ольвию посещали и туристы из Греции:
- Они чуть не целовали здесь камни. Мы были очень удивлены тем, настолько важно люди относятся к своей культуре, к истории.
По словам директора, посещать заповедник лучше всего весной. Здесь возможны не только организованные экскурсии, но и зеленый туризм и семейный отдых. Лучшее время для отдыха - это апрель, май. В это время изобилуют все ароматы полевых цветов и степных трав. Здесь можно глубоко вдохнуть воздух и почувствовать запах степи. Кусочек Ольвии - это кусочек некоего биологического клондайка.
И пара моих фоток 2014 года:
Захоронение ребёнка
Посилання на джерела: https://ukrainer.net/olviya/
http://chtyvo.org.ua/authors/Chuhuienko_Mykhailo/Ukraina_iaka_shokuie_Labirynty_istorii/ - книга "Україна, яка шокує. Лабіринти історії", Михайло Чугуєнко
Здесь мы собираем самые интересные картинки, арты, комиксы, мемасики по теме довга (+286 постов - довга)