Сало с новостями курильщика

На фото українка у вишиванці, на обличчі - шок від побаченого в тюрмах Львова. 

Позаду люди, які прикривають обличчя хустинками через сморід від розкладання тіл. А ще - німці, які документують радянськи злочини.

На час, коли 22 червня 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна, радянські в’язниці були переповнені політичними арештантами. Особливо це стосувалося тюрем прифронтової зони, зокрема й у Львові, де було три в’язниці: № 1 – на Лонцького, № 2 – Замарстинівська та № 4 – Бриґідки. Тюрма № 3 розташовувалася у Золочівському замку. Львівські тюрми були переповнені  (у тюрмі на Лонцького при ліміті 1500 осіб перебувало 3 638 в’язнів). У тюрмах Львівщини станом на 22 червня 1941 р. було 5 424 в’язні.

Негайним офіційним заходом у вирішенні проблеми переповнення в’язниць став наказ № 2445/М наркома державної безпеки В. М. Меркулова від 23 червня 1941 р. У документі йшлося про терміновий облік усіх в’язнів у тюрмах та розподіл на тих, що підлягають депортації в «исправительно-трудовые лагеря», і тих, кого необхідно розстріляти як «ворогів народу» (це завдання покладалося на місцеве керівництво НКВС). Екзекуції розпочалися 22 червня, коли було розстріляно засуджених до смертної кари 108 осіб.

Із проміжного звіту начальника тюремного відділення УНКВС Львівської області Лермана відомо, що станом на 24 червня у тюрмах Львова та Золочева було розстріляно 2072 особи, а 26 червня затвердили розстрільні списки – ще 2068 осіб, що підлягали знищенню. Їх розстріляли протягом 24-28 червня. Так у Львівській області було розстріляно 4140 в’язнів. Близько півтисячі осіб було заарештовано протягом 22-28 червня, коли тривали розстріли. У доповідній Лермана йшлося про те, що тюремні документи на нових арештантів належним чином не оформлювали. У більшості випадків навіть не викладали звинувачень, проте упевнено називали в’язнів шпигунами, диверсантами, причетними до ОУН, тобто особами, що підлягають розстрілу. Зокрема у тюрмі на Лонцького було убито 42 % від усіх розстріляних в’язнів Львова.

Спочатку в’язнів розстрілювали у звичний для практики НКВС спосіб: індивідуально у спецкамерах пострілом у потилицю. Коли наближався фронт, а плани не було виконано – розстрілювали масово: зганяли в’язнів до камер підвалів та через дверцята для передачі їжі стріляли з автоматичної зброї. А в останні дні перебування НКВС у тюрмах кидали до камер гранати, або відкривали двері камер, в’язні виходили в коридор, гадаючи, що їх звільняють, та в цей момент їх розстрілювали з автоматичної зброї.

Загалом у тюрмах України на початку німецько-радянської війни протягом кінця червня – початку липня 1941 р. було убито близько 24 тисяч політичних в’язнів.

Скрепоносец, не живи

Тёплое душевное видео. Даёт заряд хорошего настроения на весь день.

Танки Т-72Б3 российской 150-й мотострелковой дивизии на границе с Украиной оснастили козырьком от украинских "Джавелинов"

Южный военный округ ВС РФ проводит маневры на  границе с Украиной. Как известно на границе с Украиной в 2017-м году Россия развернула новую 150-ю мотострелковую дивизию, которая оснащается самыми современными видами вооружений и является по сути оперативным резервом 1-го и 2-го армейских корпусов ВС РФ на Донбассе, входит в состав 8-й общевойсковой армии. Эта армия непосредственно ведет боевые действия на территории Украины. После апрельского обострения, которое спровоцировал хуйло близ границ Украины, Южный военный округ проводит новые маневры, и 150-я дивизия показала новое оборудование для своих танков - Т-72Б3. 

Этот тент, похожий на навес от солнца, является экраном противоракетной защиты.  Ракеты "Джавелин", которые находятся на вооружении ВС Украины, поражают цель в верхнюю проекцию, то есть бьют в наименее защищенную часть танка.

Можно сделать вывод, что эрефия готовится для проведения военных операций против Украины, модернизация боевой техники и маневры направлены на противостояние с украинской армией. Никаких мирных договоренностей с Украиной Россия не планируют, ресурсы направляются не на мир, а на войну, и Россия готовится к активным наступательным операциям.

До Запоріжжя повернувся обвинувачений за розгін Запорізького майдану 26 січня року колишній керівник Запорізького обласного управління МВС України, що перебував у розшуку з 2015 року.

Колишній очільник міліції Серба Володимир Іванович, переховувася від правосуддя , він був одним із підозрюваним, а згодом і обвинуваченим разом із О.Пеклушенко та В.Межейко.

А 01.07.2021 року, Серба раптово з’явився на судовому засіданні в Жовтневому районному суді м.Запоріжжя. Його обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2.ст.28, ч.1 ст.294, ч.1 ст.365 КК України.

З’явився на судовому засіданні Серба В. не один, а у супроводі адвоката із м.Дніпро та на своє виправдання  пояснив причини своєї неявки у судові засідання на протязі 7,5  років тим, що він не переховувася за межами України, а просто не знав про кримінальне провадження відносно нього. До того ж він раптово дізнався у березні 2020 року про цей факт, але з’являтись до суду не бажає через боязнь підхопити короновірус.  А адвокат не міг з’являтись до суду через свою хворобу.

Не зважаючи на світову пандемію, сьогодні на судове засідання Серба В.І. прилетів із Туреччини та запевняв суд  про те, що буде з’являтись на всі наступні засідання.  Але жодного документу, що підтверджую всі ці твердження Серби,  в суді не надав.

Цікаво, що на підтвердження своєї особи, Серба В.І. надав свій закордонний паспорт,  поясянивши суду те, що українського у нього не має, він втрачений у Росії.

Як правило, така втрати українського паспорту може означати отримання російського громадянства. До речі,  допомагати розганяти запорізький майдан 26.01.2014 їхали титушки із Ростовської області.

Не зрозумілим залишилось питання – яким чином, обвинуваченого Сербу В.І. зняли із розшуку, хто саме займався цим питанням. Але як відомо, із матеріалів кримінального провадження,  що протягом 5 років проводилось низкою суддів Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя,  справа розглядалась за процедурою заочного засудження.

При цьому, прокурорами  прокуратури Запорізької області в судових засіданнях надавали процесуальні документи, що підтверджували перебування Серби В.І. у всеукраїнському та міжнарожному  розшуку.

Перед початком судового засідання, в місцевому відділку поліції  (Олександрівський ВП Дніпровського ВП ГУНП України в Запорізькій області)  пояснили, що Серба В.І. не перебуває в жодній базі осіб, що розшукуються,  тому затримати особу, поліціянти не мають підстав. 

Яким чином, Серба, який розшукується з 19.02.2015 року вільно перетинав кордон, залишається загадкою.

Наразі Серба В.І. готовий відстоювати своє "чесне" ім’я в українському суді.

Слідчий суддя Жовтневого районного суду м.Запоріжжя, Ю.Пивоварова, вирішуючи питання щодо обрання запобіжного заходу Сербі В.І., відмовила прокуратурі в клопотанні про тримання його під вартою.

Ухвалою суду, Сербі В.І. було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання строком на 2 місця до 01.09.2021. У разі порушення умов особистого зобов’язання,  до  Серби В.І суд може застосувати штраф від 463,50 грн до 3708,00 грн.

Цікаві документи німецької окупації за часів другої світової війни.

«Посвідчення видано за погодженням з бюро з працевлаштування - представництво м. Ходорів. Підтверджує, що пан Теодозій Тарновський, народжений 28 січня 1926 роки  сімейний стан: неодружений, діти - / -, проживає в - / -, є українцем і арійцем. Дане свідоцтво, призначене для біржі праці, поліції і цивільної влади Рейху. Ходорів, 12 березня 1943 року». Видано українським допоміжним комітетом м. Ходорів, що уповноважений видати таке посвідчення.

«Посвідчення підтверджує, що пані Василина Шкрібляк, народжена 23 березня 1925 року в м. Яворів, Крейс Коломия, дистрикту Галичина Генерал-Губернаторства, є українкою і арійкою. Дане свідоцтво, призначене для біржі праці, поліції і цивільної влади Рейху, виписано Генерал-губернаторством». Після війни Василина емігрувала до Англії, де вийшла заміж за свого співвітчизника. Документ видано за допомогою греко-католицького пасторату м. Яворів.

Селище на Донбасі перейменували у Нью-Йорк

https://wz.lviv.ua/news/438113-selishche-na-donbasi-perejmenuyut-na-nyu-jork

Верховна Рада ухвалила проєкт постанови № 5081 «Про перейменування селища міського типу Новгородське Бахмутського району Донецької області». Документ підтримав 301 депутат.

Згідно з постановою, селище Новгородське на Донеччині отримало назву Нью-Йорк. Профільний комітет підтримав проєкт постанови ще у лютому цього року. Подання про перейменування подала Донецька обласна військово-цивільна адміністрація.

Селище з назвою Нью-Йорк на Донбасі існувало аж до 1951 року. Сталінський режим зробив усе, щоб викорінити назву і самобутню ідентичність цього поселення, і перейменував Нью-Йорк на Новгородське. Після відновлення незалежності України громада цього селища робила кілька спроб повернути історичну назву.

Селище Новгородське добре відоме військовим, добровольцям і волонтерам — тут розташовані передові позиції Збройних сил України. За кілька кілометрів звідси видніються терикони окупованої Горлівки.

У 2016 році була перша спроба повернути селищу назву. Ідея мала підтримку громади і місцевих депутатів, однак «застрягла» на етапі погодження в Донецькій ОДА.

У 2019 році активні громадяни повторили спробу — зібрали 838 підписів за відродження історичної назви. І це дуже суттєва кількість як для населеного пункту на 10 тисяч мешканців.

Український інститут національної пам’яті вважає, що повернення історичної назви Нью-Йорк заслуговує на всебічну підтримку, оскільки воно ґрунтується на положенні статті 5 Закону України «Про географічні назви», відповідно до якої перейменування географічних об’єктів здійснюється, зокрема, у випадку «необхідності повернення окремим географічним об’єктам їхніх історичних назв».

Робітники ливарного цеху заводу Якоба Нібура, селище Нью-Йорк на Донеччині, початок 1900 років. (фото  звідси: https://hromadske.ua/posts/nash-milij-nyu-jork-yak-selishe-na-donechchini-byetsya-za-uvagu-ta-investiciyi ).

Было