Україна в боротьбі хижого бізнесу в майбутньому
Війна війною, а після неї має бути продовження, бо вічна війна на кшталт Вархамеру у нас точно не вийде. У читача може з’явитися питання: які в біса прогнози, чому зараз, чому не говориш про це в перші дні чи десь ближче до того, коли буде мир? Питання має право на існування й до того ж є в категорії питань, на які треба дати відповідь. У перші дні говорити про те, чим закінчиться конфлікт, неможливо. Ми не знаємо орієнтовно склад колод карт, які має кожна зі сторін. Не знаємо про плани, чого бажають добитися. Ну а говорити під кінець – це як оголошувати повітряну тривогу через годину після того, як прилетіла авіабомба ВКС РФ.
Плюс є ще психологічний фактор. Зараз ми всі з вами відходимо від первинного шоку, хтось уже, хтось ще, але ясно, що ми приходимо в себе, звикаємося з новою реальністю й трохи починаємо мислити: «Що в дідько його бісового сталося?». Ми потребуємо відповідей! Ми жадібно споживаємо будь-яку інформацію, висновки, теорії, будь-що, що дозволить нам стабілізувати свій моральний стан й у той же момент вловити нові тенденції та підготувати себе до можливих нових потрясінь. Признатися чесно, ніхто не любить отримувати раптовий стрес таких масштабів, що можливо їсти тільки солодке. Так от, спробуємо розібратися, що нас чекає далі та які пиріжки ми будем готувати: з тушонкою чи таки з вишнею.
Почати, думаю, треба з питання військово-воєнного, тобто хто переможе, а закінчити тим, як це все вплине на простих людей, нас з вами. Можна тисячі раз писати про втрати супротивника, контратаки, збиті там пару одиниць техніки, але чи міняє ця інформація розклад на фронті? Небо за ВКС РФ, супротивник протягом першої хвилі удару просунувся сильно вглиб територій, організував кілька котлів, створив загрози нових оточень ЗСУ та зупинився на перегрупування, яке в нас подали зупинкою наступу РФ всюди й вся та відсутністю резервів супротивника. Люди хоч трохи знайомі із сучасною військовою справою помітять неприємні для ЗСУ тенденції. За цієї ситуації не можна не відзначити доволі успішні реальні локальні перемоги, які плутають плани РФ, однак, вертаюся до сказаного вище, ЗСУ потрібні більші резерви, щоб кардинально перевернути ситуацію, а удар цих резервів має бути заснований на локальних успіхах. Якщо з успіхами проблем немає, взяти тільки один Харків, то з контрударом резерву, який перегорне фронт, є біди. Мовчу про ВКС РФ. Така тенденція кладе подальшу долю України в положення: «ЯК САМЕ МИ ПРОГРАЄМО?». Момент цього програшу й визначить подальшу долю України. От тільки не треба метати помідори, спробуйте бути реалістами й дивитися, що нас чекає далі й яка реальна ситуація та не тіште себе ілюзіями. Ілюзії шкідливі для здоров’я.
Перш, ніж перейти до розбору можливого майбутнього територій України без Донецької, Луганської областей та Криму, потрібно сказати, що там із цими «окремими» буде. Найпростіше сказати про Крим, він лишиться російським, як і був останні 8 років, але в ньому появиться вода (точніше вона вже там, але її не відключать, як в 2014). Республіки ж Донбасу розширяться до розмірів областей, що вже реалізовується, якщо судити із заяв їх керівництва та їх дій. Зникне східний фронт надовго. Іронічно, що війну вирішили закінчити війною. А от що з ними може бути далі залежить від нашої Незалежної. І варіанти тут доволі цікаві. Незмінним буде, що певний період часу вони пограються у незалежність також, але вже мирну.
Ну що ж, підемо від варіанту найпростішого в поясненні, щоб не заплутати вас, а то в нашій політиці чорт зломить не тільки ногу.
Тотальний розгром на фронті, угрупування на Донбасі в оточенні, загроза взяття Дніпра, основні магістралі до Харкова перерізано, війська РФ в передмісті Запоріжжя, а Київ або оточено повністю, або майже взято. У такій ситуації говорити про те, що в уряду України щось питатимуть, доволі дивно. Це якби американці спитали Хусейна, чи не проти він здатися. Балканізувати Україну, в плані дробити, ніхто не буде, бо це створить більше проблем, аніж користі. Можлива також і її федералізація, перерозподіл активів сильно в бік російського капіталу, придушення національних великих бізнесменів, але не остаточне. Їм точно дозволять володіти певним числом активів, достатнім, щоб існувати та тримати під контролем особливо шокованих, щоб всі звиклися з новим життям. Доля ж західного капіталу в Україні спірна в тому плані, що неясно, яка його кількість піде з України, а яка лишиться. Принаймні зараз це сказати важко. При владі може бути як умовний Янукович у формі лідеру перехідного уряду до перших виборів, де він нарешті піде на пенсію, так і може лишитися Зе, але дуже швидко розпочнуться вибори. Можливі кілька показових процесів у Києві для картинки.
Вважаю, що тут треба пояснити, чому Україну навряд чи хтось буде дробити на окремі суб’єкти. Перший і основний фактор є чисто практичним, оскільки роздроблена держава буде більше споживати, ніж приносити доходів. Мовчу про те, що в перші місяці, якщо не роки, зруйновані війною райони будуть тільки споживати, бо вони відновлюються. Ну й другий, догадайтеся з першого разу, хто це все утримуватиме й виділятиме гроші під назвою «братньої допомоги»?
Другий варіант із тих, які виглядають ймовірними, залежить і не залежить від військового розвитку подій. Якщо у першому варіанті основа всього це воєнна перемога, то тут у військових роль важелю на перемовинах. Тобто чим довше стоять ті чи інші опорні пункти, війська відступають з боями, а то й вмирають, затримуючи супротивника, тим краще зможе домовитися наша влада. Проте не треба себе радувати, що вони думають про майбутнє України, як вони це заявляють. Смішно звучать заяви патріотів, що 30 років поносили владу, яка їх нещадно експлуатувала, а тут різко про це забули й пішли вмирати за інтереси олігархів, анекдот. Виникає резонне питання, а які саме будуть домовленості? Зрозуміла річ, що уряд РФ, який є урядом капіталістів, має чіткий інтерес запустити свій капітал в Україну, окрім заявлених вище інтересів територіальних змін та демілітаризації, яку точно організують, бо «внеблоковий» статус України їм треба якось зробити. Пояснення «денацифікації» прозвучало від міністра Лаврова: він сказав, що це скасування будь-яких законів, які ставлять за мету дискримінацію російськомовного населення, але які саме закони будуть визнані такими й як їх скасовують залишаються питаннями відкритими. Тут можна справді лиш сказати народне: «Поживем-побачим».
Так от, як може домовитися теперішня влада в Україні. Глянемо на те, що являє собою теперішня влада, для цього подивимось на парламентські та місцеві вибори 2019 та 2020, а там ой як багато цікавого. Спершу зирнемо на парламентські, й що ми бачимо?
Перемогу зеленої більшості, тобто доволі сильну підтримку на місцях саме від малого і середнього бізнесу. Причому дійти до такого висновку можна не тільки безпосередньо дивлячись на результати виборів, на які відчутно вплинула популярність персони Зеленського, а й на факт того, що більшість депутатів партії самі виявились представниками малого і середнього бізнесу, ними надавався кадровий ресурс, а пізніше і значна частка фінансування. Вони були тими, кому не знайшлося місця серед великих кланів бізнесменів. Це доволі дивно за того факту, що партію Зе на президентських виборах або підтримував якийсь великий дядько, або це було об’єднання групи менших дядьок, що, до слова, є більш ймовірним, якщо глянути на внутрішню ситуацію в партії «Слуга народу». Хоча дивність зразу відпадає, якщо ми звернемо увагу на факт логіки капіталу, яка вказує будь-якому бізнесмену на єдиний інтерес в основі всіх дій, а саме – максимізація прибутку. Ось цей інтерес штовхає конкуренцію між капіталістами, бо якщо у вас менший прибуток, то ви менше можете собі дозволити і відповідно програти конкуренцію.
У нас є великий дезорганізований капітал, який гризеться між собою, і малий та середній, які хочуть стати великими. Українські олігархи мають одну специфіку, яка не дає так просто з’явитися новим людям нагорі, – це факт того, що олігархи дуже не люблять новачків, яким досить тільки почати створювати загрозу, й на них моментально давлять, при чому не хтось один, а всі разом. Бажаючі вирватися вгору мусять якось вийти із цієї ситуації. Відповідь криється в історії про гілочки, де одну зламати легко, а групу – важко. Так само й бізнес: дрібний вирішив об’єднатися, щоб разом громити великих олігархів, а, можливо, й сформувати вже свій новий клан. Одразу вони взяли під контроль адміністративний апарат, вигравши вибори, що надало їм сили.
Ось у цей момент треба зупинитися на темі «Слуга Народу» й поглянути на великий бізнес, а тут нам допоможе карта місцевих виборів.
І що ми бачимо? Відчутна присутність партії «Слуга Народу» та купа, ну прямо купа купезна місцевих локальних партій, де очільниками є представники регіонального капіталу. Великий бізнес завжди тримав за собою багаті підприємства, які приносять чимало доходу, але контролювати в одних руках все, що перебуває навкруги цього підприємства, було б проблемно. Тому великі підприємства залишалися за «батею» клану, а на місцях давали все під управління довіреним людям. Вибори 2020 прямо говорять нам про те, що на місцях закріпилися ці довірені люди. І виникає цікава ситуація: а що заважає цим довіреним людям перемикнути канал, куди вони відправляють частину своїх грошей, до тих, хто гарантуватиме їм їх теперішнє положення й можливість піднятися вище?
Повернемося назад до партії дріб’язку. Для того, щоб легально використати адмінресурс, їм потрібне схвалення суспільства, а для цього потрібна якась така ситуація, коли можна використати весь масштаб держаного тиску. Ну й врахувати, що все це може відбуватися не 5 днів, а роками, тому треба подбати, щоб на наступних виборах була гарантія, що адмінапарат не втече до тих, хто не дозволяє саме їм заробляти. До початку всієї цієї катавасії з Офісу Президента витекла доволі цікава інформація, що ліквідація Мінську-2 буде їм дуже вигідною. І справді буде, бо це позбавляє їх політичних зобов’язань перед тими, кого останні 8 років ставлять як ворогів всього і вся, тобто вони більше не мають їх слухати, далі отримують сильний пропагандистський хід, а ще на ймовірній ескалації можна оформити спеціальний юридичний режим, який дасть нам право карати всіх і вся. А ой…
Так воно й вийшло б, якби не події 24 лютого. Ну й треба відзначити, що керівництву цієї локальної Священної Римської Імперії кров із носу як була потрібна ця вся ситуація, ескалація, піар-хід, особливий статус, бо в партії зрів сильний розкол, і були та є слова, що на нових виборах партії «Слуги Народу», яка була зібрана на ходу в угоду моменту, просто не буде, а будуть її уламки, та все, що відбувається зараз, дає шанс якщо не укріпити, то сформувати з неї, СН, нове ядро. До слова, твердження про розкол в партії й можливість нових утворень впали не з неба, це кажуть самі учасники Слуги Народу, демонструють своїми діями та частими перестановками людей з посад. Також доволі яскравим підтвердженням цього факту є місцева боротьба між локальними елітами й слугами, які були союзниками на минулих виборах, наприклад, довибори у 206 виборчому округу Чернігівської області.
Підсумуємо це все. У нас є група дрібних великих капіталістів (бізнесменів) у союзі з ще дрібнішими, які хочуть стати великими та контролюють адмінапарат, сьогоднішня ситуація їм вигідна, бо дозволяє використати ці умови для перерозподілу капіталу, що вже почалося. Також ми маємо великих капіталістів України, які намагаються зберегти своє положення, але поки що це не дуже виходить і саме їх становище під питанням. Поряд сидить капітал РФ, який норовить вернутися на ринки України. А із Заходу є теж капітал, який вроді й мав би піти, що я описав в попередній статті про війну у вакуумі, а вроді й хоче зберегти якусь частину доходу. Ситуація виходить заплутана й смішна, але доволі цікава. У кого із тут присутніх чотирьох сторін є можливість домовитися так, щоб отримати вигоду? Ось візьміть в цей момент, призупиніть читання, порівняйте в голові кожну зі сторін та дайте відповідь, хто може домовитися між собою, а хто ні.
Сподіваюся, ви продумали це. Якщо ви читали уважно, то відповідь тут одна й доволі зрозуміла, а саме Круг Зеленського (тут не від того, що він головний, а від того, що він головна маска перед усіма, з якою можна асоціювати) може легко домовитися із російською стороною. Ну ви погляньте скільки плюсів. РФ виконує всі свої задачі зі спецоперації й заходить на ринок України, в політичному плані створить гарантів свого положення, організує чи купить якусь партію. Зелені ж отримують гарантований підйом. Вони використовують стан війни, щоб прибрати незадоволених, приймають які треба закони, починають розподіл капіталу, до того ж нічого проти них і не сказати, бо всі ЗМІ й інтернет за ними (війна, державна цензура), а всі незгодні одразу стають диверсантами. Зручне становище, скажу я вам. Навіть у СРСР так хитро не було. Ну й такий стан речей вирішує зразу кілька післявоєнних питань. Одне з них – це незадоволення людей владою, яке може бути на перший період часу. Сигналом, який вказує на ймовірність цього прогнозу, є майже одночасні арешти СБУ та Росгвардією/МГБ ЛДНР/ФСБ, кожним зі своєї сторони фронту, персонажів, які займали різні посади в минулому та брали активну участь в поділі 2014. От очікувано буде, що на їх місце прийдуть нові люди й будуть вони лояльні кому треба, тобто новим олігархам, а не всяким старичкам. Читач може спитати, а що перешкоджає національним великим «уважаємим людям» домовитися з РФ? Тут грає роль людський чинник і взаємна недовіра більших масштабів, оскільки у 2014 національні забирали активи рфних, а рфні забирали їх активи у Криму, а потім на Донбасі у 2017.
Є ще четвертий варіант подальшої долі України, він доволі специфічний та ефемерний, але також заслуговує право на існування. Це поділ на дві України, але тут багато питань, як вони будуть існувати, на чий кошт. Сучасна існує своїми силами чудом, а як дві окремі будуть – незрозуміло. Відділення одних тільки ЛДНР з Кримом гепнуло по економіці нормально так. Ну й питання, звісно, кому то вигідне буде, бо воно навпаки не вирішить протиріччя, а породить нові.
Ну й фінальна частина, яка важлива буде кожному, – положення простого народу. Ясна одна річ: добре не буде нікому й ніяк. Зрозуміло, наступить мир, не буде снарядів над дахами, але економічно це буде не просто занепад, а прямо стрілка графіку в унітаз. Окремо висить питання як і на чий рахунок відбуватиметься відновлення. Мінекономіки України вже нарахувала можливі втрати на суму 500 млрд доларів. Це 14690295000000 гривень, або 1007772175,34 середні місячні зарплати України (14577 грн), або 734 514 750 000 буханок хліба, якщо його ціну брати за 20 грн, або по-іншому це 423 351 440,92 квадратних метри житла у Києві. Одним словом, дуже багато й сильно. Під приводом цього очікуйте найсильніший демонтаж соціалки, скорочення багатьох благ та посилення експлуатації з усіх сторін. Паралельно посилиться й репресивність. Наївно думати, що після війни гайки розкрутять ось так просто та вернуть побільше свобод, о ні. Не надійтеся на кінець цього. Україна стане лише початком більшого витка кризи світової економіки, що було описано в минулій статті. Певна річ, це вдарить по нам усім. Виникає логічне питання, а що можна зробити? Насамперед бути людьми та розуміти, що як тут, так і по ту сторону люди. Думати разом, що можна зробити для того, щоб нам, простому народові, жилося легше. Організовуватися, налагоджувати зв’язки між собою і не боятися, не боятися казати, що ми не згодні, хочем краще жити, хочемо збереження тих чи інших гарантій. Пам’ятати слова класика, що люди будуть обмануті в політиці доти, доки в тих чи інших речах не шукатимуть інтереси тих чи інших класів. Читати, вчитися, вивчати й аналізувати те, що відбувається. І впаде тоді варварство шакалів! Все буде Соціалізм!
сурс
Отличный комментарий!