Подробнее
Посттравматична рапсодія - повна версія у високій якості 2K,Film & Animation,Всесвітньо-Броварське,телебачення,Посттравматична рапсодія,Корчинський,Пашинін,Ілля Кива,Тайра,Фільм,АТО,Іловайськ,Битва на Калці,Компаніченко,Кіборги,Хорея Козацька,БРАТСТВО,Завжди Україна буде,Підписуйтесь на Всесвітньо-Броварське телебачення – всі новини політики, культури та мистецтва на одному каналі! Фільм «Посттравматична рапсодія» Режисер - Павло Когут, сценарій - Дмитро Корчинський, оператор - Сергій Смичок, музика - Тарас Компаніченко. У ролях: Назар Борушок, Анатолій Пашинін, Анатолій Гнатюк, Максим Зерко, Владислав Фуківський, Тарас Компаніченко, Ілля Кива, Юлія Паєвська (Тайра), Віталій Чорний, Олександр Рудинський. Тривалість – 67 хв. Виробник - студія "БРАТСТВО production" Офіційна сторінка: https://www.facebook.com/rapsodiafilm/ «Посттравматична рапсодія» - епічна кінодрама, яка пронизує глибину української історії та духовного життя. Знята режисером Павлом Когутом. Екранізація однойменної п’єси Дмитра Корчинського. Стрічка розповідає про бійця добровольчого батальйону Сашка, що, виживши після обстрілу під Іловайськом, пробирається до своїх – і зустрічає дорогою найнеочікуваніших супутників – захисників і ворогів України із різних історичних епох. П’єса «Посттравматична рапсодія» побачила світ у 2016 р. Тоді ж з’явилася ідея екранізації. У 2017 р. п’єса була поставлена на сцені столичного театру ім. Івана Франка і з успіхом пройшла у Києві, Маріуполі, Львові, Одесі, Івано-Франківську, Коломиї. «Посттравматична рапсодія» стала дебютною стрічкою режисера Павла Когута у кіно. Сценарій для фільму написав Дмитро Корчинський. Зйомки відбулися у листопаді-грудні 2017 р. у Києві. Фільм знятий у жанрі інтелектуальний арт-хаус. Музика у фільмі звучить у виконанні кобзаря, лідера гурту "Хорея Козацька", заслуженого артиста України Тараса Компаніченка. Серед пісень є і сучасні, і такі, що відповідають історичним періодам, представленим у стрічці. Серед акторів, що знімалися у фільмі, багато бійців добровольчих батальйонів та Збройних сил. Зокрема, Артем Безверхий – учасник оборони Донецького аеропорту, боєць 81 десантно-штурмової бригади. Марат Сайфулін, Андрій Ватолкін, Олексій Середюк, Максим Михайлов, Олександр Тищенко, Юрій Горовець – у 2014 –2015 були бійцями добровольчих батальйонів «Свята Марія», «Азов», «Шахтарськ». Анатолій Пашинін – відомий російський та український актор, після початку Російсько-Української війни воює добровольцем на боці України (боєць 8-го ОБ УДА «Аратта») та Юлія Тайра Паєвська (парамедик ASAP «Ангели Тайри») приїхали для зйомок з фронту. Автор сценарію Дмитро Корчинський, актори Олексій Середюк і Марат Сайфулін брали участь у штурмі Іловайська у серпні 2014 р.
Моя Україна,фэндомы,український YouTube,Українське мистецтво,Всесвітньо-Броварське Телебачення,Посттравматична рапсодія,разная политота
Еще на тему
Далі - кажу за себе. Останнім часом нечасто щось таке пощу у "змішаних" колективах з однієї лише причини: завжди знайдеться хтось хто почне закидати те що тобі подобається лайном. Це демотивує. В принципі, я розумію що це не достатня підстава, але інколи спрацьовує. Відтак, я вважаю що свій сегмент (чи то підпілля) варто було б створювати не на базі російськомовного ресурсу. Рівень входження має бути все ж таки вищій ніж "пайду пасатрю шотамухахлов". Кілька років тому таке сусідство може і мало якийсь сенс в плані культурної експансії, але, напевне, зараз вже такого сенсу немає, залишився єдиний практичний сенс: своя культура для себе.
Можливо, так вважаю не тільки я, тоді це частково пояснює занепад місцевих угруповань.
Ну власне те що українська колонія на реакторі зубожіє це для мене гарні новини) Значить принаймні частина людей перетече до якогось українськгого, в ідеалі українськомовного центру хоча б на тому ж Faceboo'ці.
До речі, раз вже зайшла така мова - хочу поділитися із шановним панством одним спостереженням. Я інколи риюся у пошуках усілякої інформації кількома українськими форумами (так, цей вид наскельного живопису ще подекуди жевріє). І, бува, забрідаю у глибокі історичні шари - п'ять, сім, десять років тому. І різниця дуже помітна: і повістка, і контент, і новини, і аргументація майже повністю "не наша". Таке враження інколи складається наче це форум у якомусь Воронежі, а не у центральній Україні. І ті речі які тоді бачилися абсолютно звичайними - зараз абсолютно дикі та чужі.
Маю на увазі що на велике треба дивитися здалеку. Так, нам здається що все погано, культура занепадає, українського сектору у мережі немає і нічого не змінюється. Але це перебільшення, ілюзія через замалу порівняльну базу. Як би нам не здавалося що ми у дупі - але ні, ми послідовно деремося угору. І за ці чотири роки війни ми зробили добрячий стрибок у напрямку культурного (у тому числі) суверенітету.
Все буде добре ;)
Поставив би плюс, але по перше в мене після бану він заблокований, а тому... лови Аску!!
Я все ж залишусь при своїй думці. Бо, неполюбляю мислення "відносно" тим паче порівнянь з тим що було. Але висловлю свою думку. Що наша українізація, підйом культурного сувернітету. Усе це має мінливий характер. Ось той підйом, що бачимо зараз, ось це й є максимум того, що будемо мати потім. Бо такий наш характер, звичка або генитика. Гартувати свою національну свідомість під тиском обставин. Тиск спадає, обставини пом'якшуються й ми залишаємось з тим, чого досягли, та що відстояли.
То ж я з культурної площини плавно перейшов у політичну. Тим не менш, усю нашу ситуацію можно охарактеризувати, як. Ми в дупі, але намагаємось дертися.